-
На фото лікар-анестезіолог з Чернівців Андрій Аносов. Фото з архіву Аносова.
Від початку повномасштабної війни цивільні та військові з Буковини долучилися до лав Збройних сил України. Хтось із них мав бойовий досвід, хтось — набував його безпосередньо на передовій. До року війни розповідаємо історії буковинців, які пішли воювати проти російської армії – ким вони були до 24 лютого та що розповідають про рік повномасштабного вторгнення. Про це пише у своєму матеріалі Суспільне.
Андрій Аносов, лікар-анестезіолог (головне фото)
«Якщо два минулі роки більшість моїх пацієнтів задихалися від пневмонії, то з 25 лютого 2022 року – стікають кров’ю», – розповідає лікар з Чернівців Андрій Аносов.
До 24 лютого він працював у реанімаційному відділенні однієї з чернівецьких лікарень та сподівався на завершення пандемії Covid-19, а зараз рятує важко поранених бійців переважно на Авдіївському напрямку. Каже, звичка працювати «нон-стоп» з часів коронавірусу дуже допомогла на війні, адже пацієнтів приймають цілодобово.
«Надаємо першу допомогу, боремося з шоком, за крайньої потреби оперуємо прямо на місці. Може бути затишшя, а можна тиждень працювати практично без перерви – спати уривками та їсти що-небудь», – розповідає Аносов.
Максим Станкевич, адвокат
Адвокат Максим Станкевич брав участь у звільнені Лиману. Фото з архіву Станкевича.
Своє 35-ліття Максим Станкевич відзначав в окопі на передовій. Пригадує, що на Новий рік побажав у 2022 році стрибнути з парашута та помандрувати озерами західної частини України. Втім, каже, вдалося десантуватися з гвинтокрилу по канату, а замість озер ночувати на землі у лісах на сході країни.
Максим 12 років працював адвокатом. Торік у складі десантно-штурмової групи брав участь у контрнаступі та звільняв Лиман. За це отримав відзнаку Головнокомандувача Збройних сил України – нагрудний знак «Сталевий хрест». У жовтні чоловіка поранили під Білогорівкою, що на Луганщині, тому наразі він працює у штабі в Краматорську.
«Не вистачає запашної кави з керамічного посуду та свіжого круасана, а також тепла дружини та голосу сина», – ділиться Станкевич.
Олена Фоменко, військова психологиня
На фото Олена Фоменко з синами Кристіаном та Владиславом. Фото з архіву Фоменко.
Олена Фоменко майже 15 років працювала практичним психологом у Чернівецькій психіатричній лікарні. У 2014 році почала реабілітувати військових, які воювали в АТО. Відтоді зацікавилася військовою психологією й вирішила працювати тільки з бійцями.
Ще тоді жінка міркувала працювати на передовій, але мала неповнолітніх дітей, каже – це стримувало. Зараз служить позаштатним психологом роти в одному батальйоні з синами. Молодший займається аеророзвідкою, а старший син – бойовий медик.
«Раніше, коли розмовляла про це з бійцями, то вони мене відмовляли. Казали, що я в лікарні більше потрібна, ніж там. Але після 24 лютого, розуміла, що не зможу залишитися вдома. Та ще й знала, що хлопці мої теж підуть, і я точно не зможу їх зупинити», – розповідає Фоменко.
Євгеній з позивним «Боб», шеф-кухар
На фото шеф-кухар з Чернівців Євгеній. Фото з його архіву.
24 лютого у Євгенія мав бути перший день на новій роботі. Чоловік майже 10 років працює в ресторанах та мріє відкрити власний заклад – втілюватиме ці плани після перемоги.
На другий день вторгнення Євгеній добровільно пішов до війська. Брав участь у контрнаступі на Харківщині, а зараз утримує звільнені території. У цивільному житті шеф-кухар – зараз готує їжу на фронті на прохання хлопців.
«Коли майже тиждень харчуєшся тушкованкою та бутербродами – гаряча їжа життєво необхідна, а смачна гаряча їжа – це ще й приємно», – розповідає Євгеній.
Олег Горбатюк, голова Рукшинської громади
Олег Горбатюк у перший день повномасштабного вторгнення повернувся до війська. Зараз воює в районі Соледару. Фото з архіву Горбатюка.
Майже рік Рукшинська громада живе без голови. 24 лютого Олег Горбатюк склав повноваження та повернувся у ЗСУ, бо мав досвід в АТО. Його дружина Юлія розповідає, що Горбатюк разом з громадою готувалися до вторгнення: робили укріплення та ставили блок-пости.
«Він чекав цієї війни. Як викладач розповідав студентам про придушення української культури – про Емський указ та Валуєвський циркуляр. Ці питання досі не вирішені. Вони назрівали, й Олег це бачив. Як студентам в очі дивитися, якщо ти це розповідаєш, а нічого не робиш?», – розповідає Юлія.
Горбатюк – капітан та заступник командира роти. У складі десятої гірсько-штурмової бригади він воював на Київщині, наразі перебуває в районі Соледару. Юлія каже, чоловік планував залучати різні гранти та програми співпраці для розвитку громади. Влітку уже на фронті домовився про співпрацю з головою Миколаївської громади, що на Донеччині. За гроші благодійників планують добудувати будинок культури та поселити там малозабезпечених людей з цієї громади.
Ростислав Гнилозуб, тренер з баскетболу
Ростислав Гнилозуб був тренером з баскетболу, зараз воює поблизу Бахмута. Фото з архіву Гнилозуба.
Ростислав Гнилозуб викладав фізкультуру у чернівецькому ліцеї №18, тренував дітей в спортивній школі та був арбітром під час баскетбольних змагань. На початку минулого року планував розвивати кар’єру тренера й поєднувати це з вихованням доньки, втім на другий день вторгнення вступив до лав збройних сил.
У складі 63-ої механізованої бригади визволяв території Миколаївської та Херсонської областей, зокрема й Херсону. Військового досвіду не мав, тому в бойових умовах опановував різну зброю. Останні два місяці обороняє та штурмує позиції росіян поблизу Бахмута.
«За рік з цивільного педагога став військовим, який пережив втрати побратимів, перемоги та поразки. Втім, найголовніше – через війну втратив майже пів життя своєї дитини», – каже Ростислав.
Андрій Романцов, журналіст
Андрій Романцов має власне онлайн-медіа в Новоселиці. Воював на сході України. Фото з архіву Романцова.
51-річний Андрій Романцов до повномасштабної війни працював редактором місцевого онлайн-медіа. Планував розвивати контент, брати участь у гранті, бавити онуку та добудувати сауну біля дому. На другий день вторгнення разом з сином, який воював в АТО, пішли у військкомат. У складі стрілецького батальйону воював під Соледаром та Бахмутом, де отримав осколкове поранення ноги. Зараз лікується у шпиталі.
«Минулий рік не просто змінив життя – минуле життя зникло. Комфорт, сім’я та сайт залишилися там – «до 24 лютого», а тут підвали, окопи, вибухи й постріли. Були думки щось фотографувати й записувати, але, здається, журналістська Муза залишилась біля недобудованої сауни», – каже Романцов.
Андрій Бербець, акушер-гінеколог
Андрій Бербець вивозить поранених бійців з зон бойових дій. Фото з архіву Бербеця.
Чернівчанин Андрій Бербець до 24 лютого працював акушером-гінекологом та викладав у медичному університеті. У перші дні вторгнення вступив до Збройних сил, відтак у складі медичного екіпажу евакуйовує поранених бійців на Бахмутському напрямку.
«Шкода часу, який провів далеко від рідних та поза професією. Водночас розумію, що робимо важливу справу – захищаємо Україну від російських загарбників», – каже Бербець.
Іван Лавренюк, кур’єр
Іван Лавренюк повернувся з-за кордону, щоб воювати проти російської армії. Фото з архіву Лавренюка.
34-річний Іван Лавренюк у лютому 2022 року працював в кур’єрській службі в Данії. Там планував заробити грошей, зокрема для подорожей в інші країни або на море. Коли дізнався про вторгнення, відразу сказав роботодавцеві шукати йому заміну, бо хотів повернутися в Україну воювати. Чоловіка відмовляли.
«Не хотіли мене відпускати. Пропонували волонтерити – сказали, що в Данії для цього є всі умови й там я для своєї країни зроблю більше. Але це не моє», – каже Іван.
Наразі серед завдань Івана є супровід саперів. Після перемоги планує створити сім’ю.
Саша Буль, кантрі-виконавець
Фото з архіву Саші Буля.
До 24 лютого чернівецький музикант Саша Буль готувався втілити давні плани щодо гастролей – вирушити в європейське турне з міжнародним гуртом та виступати на рок-фестивалях. Також почав роботу над своєю другою книгою. Втім у перші дні березня добровільно пішов до війська.
Буль був заступником начальника штабу батальйону, який брав участь у бойових діях на Харківщині та Сумщині. Він відповідав за планування та забезпечення роботи підрозділів. Каже, що така справа була йому до душі. Наразі підрозділ Буля перебуває поза зоною бойових дій.
«Я став категоричнішим та більш принциповим. Ще більше люблю та поважаю тих, кого вважаю родиною та друзями. І ще більше не терплю тих, хто заважає нам розбудовувати нашу країну. Надто велика ціна заплачена», – каже Буль.
Олександр Ткачук, режисер та сценарист
В АТО Олександр знімав проєкти з військовими, зараз працює над ідеєю нового фільму. Фото з архіву Ткачука.
Режисер фільмів про українську ідентичність Олександр Ткачук на початку повномасштабного вторгнення був в Італії з показом документального фільму. Коли повернувся в Україну, вступив до лав територіальної оборони.
Олександр каже, що у 2022 році планував роботу над своїм першим художнім фільмом «Музика воїна». Це стрічка про піаніста з Майдану, який добровольцем пішов захищати Україну, в серпні 2014 потрапив в полон та пережив його завдяки музиці. Зараз режисер охороняє частину східного кордону України, як і вісім років тому в АТО.
«Рік війни загартував. Після перемоги жити буде простіше, адже під час війни зникло багато психологічних бар‘єрів», – каже Ткачук.
Загрузка ...
