ВОЇН — І НА ФРОНТІ, Й У ТИЛУ
«Емоції зашкалюють! Ми це зробили буквально за півдня», — не стримуючи почуттів, каже військовий-доброволець з Буковини Марко Чорний. Воїн зібрав 171 тисячу 886 гривень, пройшовши на милицях від Кіцманя до Мамаївців. Шлях мужнього воїна бачила кореспондентка БукІнфо.
Після операції не минуло й місяця, а Марко Чорний вже в строю
17 жовтня Марку Чорному прооперували ногу в Чернівецькому військовому госпіталі. Травму чоловік отримав на фронті. Перебуваючи на реабілітації та пересуваючись виключно на милицях, герой вирушив у дорогу. «Щоб допомогти своїм побратимам. Допомогти в тилу. Тут спокійно. Ніщо й нізвідки не летить. Тому треба допомагати тим, які там, де «гаряче», — вважає військовий.
У серці — вільна Україна, на плечах — синьо-жовтий прапор, думками воїн — з побратимами, а мрії — про перемогу. «Ми переможемо. У нас виходу немає. Рухаємося лише вперед і до перемоги», — зауважує Марко.
Мінімарафон воїн розпочинає з Кіцманя. У планах пройти до Чернівців та зібрати 160 тисяч гривень на мікроавтобус для побратимів уже рідного, стрілецького батальйону.
«Стартуємо! З Богом! Наш шлях називаю «20 кілометрів або ж 160 тисяч гривень», — сьорбаючи ранкову каву, каже військовий Марко Чорний.
«Дійду, бо впертий»
Вмотивований воїн Марко Чорний з посмішкою зустрічає свою групу підтримки. Близькі друзі й знайомі йтимуть пліч-о-пліч.
Кум Марка та учасник кулінарного шоу «Мастершеф» Ігор Місевич з дружиною Марічкою підходять не з порожніми руками.
«Кум, як на Паску зібрався, з цим кошиком», — щиро посміхається Марко, потиснувши руку Ігорю та привітавшись із Марічкою.
В руках у Ігоря плетений кошик, заповнений бутербродами.
«Тут і підчеревинка, й ковбаса, цибулька, часник, — розповідає Ігор про свої гостинці. — Їжа для нашого Марка в дорогу».
Ще один друг Марка Чорного, чемпіон світу з бігу Іван Гешко, підходить до бійця в костюмі патріотичних кольорів. «Він побіжить, а я піду», — посміхається Марко, зустрічаючи друга.
Поруч також — близькі друзі шеф-редактор газети «Час» Петро Кобевко з донькою-лікарем Ольгою.
— Дорога довга, та я впертий. Дійду, — каже воїн. — Погода сприяє, а мета надихає.
«Побратими не знають про мій задум придбати авто, — додає військовий. — У них же немає часу, щоби стежити за новинами в Інтернеті, де анонсував марафон. Дізнаються про все по факту».
«З нами Божа матір» — і на шевроні, і в серці
У важливу дорогу Марко Чорний бере благословіння в капелана ПЦУ Юрія Кав’юка. Саме капелан допоможе військовим придбати такого очікуваного буса.
— Завтра служба Божа в церкві, а вже в понеділок отець Юрій поїде до Румунії та привезе автомобіль, — зауважує військовий. — Тож уже наступного тижня, сподіваюсь, авто довезуть до побратимів.
«З Богом!», — вигукує воїн і вирушає в дорогу.
Надзвичайно швидко. Від несподіванки заледве намагаюся наздогнати. Вперто та зосереджено, без зупинок проходимо перші три кілометри, до першої зупинки при в’їзді в Кіцмань.
Марко присідає на бетонну плиту. П’є воду. Витираючи піт з чола, посміхається та зізнається, що трохи втомився.
«Та який це подвиг?, — додає. — Ви просто не знаєте моїх побратимів, чоловіків по 59 років, тих, які залишили роботу за кордоном й подалися на фронт. Ви їх просто не знаєте…»
— Були такі моменти… Коли здавалося, що вже, напевно, кінець. А невидима сила рятувала, — продовжує Марко Чорний. — «З нами Божа матір». Цей напис — на шевроні нашого батальйону. І так, я вірю, що з нами Божа матір. З усіма українцями.
Поки Марко переводить подих, спілкуємось про наболіле.
«Чи важко на війні?, — перепитує воїн. — Важко без родини. До розлуки з рідними звикнути неможливо. А обстріли чи втрата комфорту — ті речі, до яких звикаєш».
Дійти не дали. Гроші зібрали на півдорозі
Тротуари від Кіцманя в бік Чернівців — це земля, з якої виступає каміння. Марко обережно перекладає милиці по незручній поверхні. Рух через це ускладнюється.
«Може, перейти на дорогу та йти по асфальту…», — пропонує хтось із друзів.
«Ні, — впевнено відказує воїн. — Я не можу заважати машинам рухатися».
Тим часом, з кожної машини визирають зацікавлені обличчя людей. Дехто зупиняється. Та донатять, здебільшого, на картку.
Час від часу Марко Чорний записує стріми. Сума збору стрімко зростає. За перші три пройдені кілометри — на п’ять тисяч гривень, під час першого стріму — на чотири тисячі. А далі вже й 100 тисяч гривень.
Наступна зупинка — Мамаївці.
«Українці — неймовірні, — вигукує військовий. — На картці 171 тисяча 886 гривень. Емоції зашкалюють».
«Я щиро вдячний кожному й кожній, всім, хто допоміг коштами на авто для побратимів. Хто надіслав 20 гривень, хто 50, а хто тисячу, дякую всім, — зауважив воїн. — Ми разом зробили дуже добру справу. Разом переможемо. Україна понад усе».
Після реабілітації Марко Чорний планує повернутися на службу.
— Ймовірно, авто буде скоріше з моїми побратимами, аніж повернуся я, — зауважує військовий. — Проте реабілітація проходить успішно. І вже скоро я також повернуся до строю.
З місця події
Марина КОРПАН, журналістка
Спеціально для БукІнфо (с)
Світлини авторки