Марина Бельдій. Фото: архів волонтерки
Без волонтерів на війні так само як і без військових — ніяк. Редакція «Вечірнього Києва» продовжує розповідати про важливих людей столиці та про їх важливу роботу.
Аналітик у житті, волонтерка на війні. Киянка Марина Бельдій ніч через ніч господарює на польовій кухні. Її основне завдання — зігріти військових гарячим чаєм чи кавою, і обовʼязково пригостити смаколиком.
«У моїй країні війна. А значить, це і моя війна також», — говорить «Вечірньому Києву» Марина.
На польовій кухні вона працює від третього дня бойових дій, з 26 лютого. Знайомі гостинно запрошували жінку до себе закордон, проте жодного разу Марина не погодилася.
«Як можна зараз поїхати? Я потрібна тут, я потрібна зараз», — впевнено говорить вона.
На відмінну від більшості волонтерів, Марина волонтерить вночі. І робить це з простої причини — вдень вона дистанційно працює.
На питання, коли вона встигає спати, Марина задумливо відповідає: «Десь кілька годин у перервах між роботою можу собі це дозволити».
Марина під час нічної зміни. Фото: архів волонтерки
Компот зі свіжих ягід на польовій кухні. Фото: архів волонтерки
Якщо вдень польову кухню можна почути здалека по жвавій метушні та бойовому настрою, то уночі — людей з двадцять тихо роблять заготовки для наступного ранку.
«Щоночі ми готуємо заготовки на сніданки, а зранку збираємо їх у свіжі гарячі страви, які надалі розвозять по блокпостах та лікарнях», — пояснює Марина.
Усміхнена волонтерка Марина. Фото: архів волонтерки
Зваренний гарячий борщ. Фото: архів волонтерки
Червоний перець на грилі. Фото: архів волонтерки
Щоночі працю волонтерів традиційно переривають російські виродки, які обстрілюють Україну з повітря. Відтак люди вже відпрацювали систему, як швидко спуститися в укриття.
«Воно знаходиться поруч з нашими наметами, тож всі швидко відкладають роботу та біжать під звуки сирен ховатися», — каже жінка.
Час від часу, зупинившись на хвилинну передишку від кухні, Марина поринає у думки про те, що тут вона — ніби героїня художнього твору, а все, що нині відбувається — це не більш ніж чергова глава товстої книги…
«Мені досі важко зрозуміти, що все, що нині відбувається — це моє життя. Більше схоже на художній твір, який хочеться врешті дочитати, проте не можу: я — частинка цієї історії. І вона ще пишеться», — резюмує волонтерка.
Втім, як і в кожній книзі після кульмінаційних воєнних дій настає розв’язка: росія паде у всіх сенсах, а Україна зустрічатиме своїх синів-воїнів, святкуватиме перемогу та врешті поверне окуповані території.
Раніше журналісти «Вечірнього Києва» розповідали про київську чемпіонку з фехтування, яка також просто неба годує українських воїнів.
Даша ГРИШИНА,
Загрузка ...
