Довгожителька із Житомирщини разом із дітьми та сусідами плете маскувальні сітки. Любов Ярош із села Ходорків Житомирської області, якій нещодавно виповнилося 103 роки, плете кікімори на фронт. У бабусі – троє дітей, правнучки та маленький правнук, а четверо онуків добровільно захищають Батьківщину. Історію про жінку-волонтерку розповіло видання «Субота», передає «Главком».
Любов Ярош та її доньки за тиждень передають кікімори через знайому-волонтерку до Києва, а звідти маскувальні костюми їдуть туди, де вони найпотрібніші. Над першим костюмом-маскуванням 103-річна Любов Григорівна почала працювати рік тому. Побачили у соцмережах оголошення від волонтерів, що потрібна допомога – і сіли до роботи.
«Ми просунуті бабусі. Хоч нам уже за 70, але діти та онуки нас усьому навчили – є і Viber, і Facebook, і YouTube. Любов Григорівна інтернетом не користується, але знає мобільні номери напам’ять усіх своїх дітей», – розповіла донька Валентина.
Любов Григорівна виховала двох дочок та двох синів. Наразі залишилося троє з них.
Любов Ярош народилася 1920 року неподалік від свого сьогоднішнього житла, у селі Пустельники. Сім’я Любові була доволі заможною: тримали курей, свиней, корів, коней. Але потім худобу та все знаряддя позабирали в колгосп. Проте на їх долю випав Голодомор та Друга світова війна.
«Ще ж був 1933 рік. Липу, листя, кропиву парили, варили, руки в мене опухлі були, ноги опухлі. Тяжко, але якось вижила», – розповіла волонтерка.
До слова, у той період Кремль прагнув позбавити Україну незалежних селянських господарств, а також її мови, історії, культури та свободи. Те, що зараз намагається зробити російський президент Володимир Путін, має разючу схожість з давніми подіями.
103-річна жінка відповідає за військову статистику, її дуже цікавлять зведення про успіхи наших військових – скільки ліквідували військ противника, знищили танків, літаків, потопили кораблів… Усі ці цифри передає дочкам, які клопочуться по господарству.
«Та що там, вона пам’ятає, з ким жила в одній кімнаті у 1945 році у гуртожитку у Донецьку – може назвати імена та прізвища всіх дівчаток! Ось тільки вчора їх усіх нам перераховувала. А про війну в неї одна мова: «Щоб Путін здох», – наголосила дочка Валентина.
Про початок війни Любов Григорівна почула з радіо. Діти побоялися їй говорити, а минулого літа вирішила приєднатися до великої громади волонтерів.
Жінка 50 років пропрацювала у колгоспі. Приблизно 30 років тому залишилася сама після смерті чоловіка. А ще за десять років до неї переїхала донька Валентина – мамі треба допомагати. На все літо до села з Житомира до мами переїжджає і друга дочка – Галина.
Плести кікімори допомагає сусідка. Матеріал для костюмів збирають по всій Україні, допомагають і люди із Ходоркова. Жінки плетуть, розпускаючи на нитки старі мішки з-під цукру. Мішки перуть, потім фарбують – потрібна зелена нитка. Відповідальність бабусі Люби – приготувати нитки для плетіння. Виробництвом костюмів більше займаються дочки із сусідкою – бабуся вже не так добре бачить.
«Хоча у свої роки не лише ходить, а ще й танцює, – усміхаються доньки. – А як співає – навіть ми таких пісень не знаємо! Виходить часто на вулицю, правда, у нас вулиця малолюдна – побалакати особливо нема з ким. Так і повідомляє: «Постояла – ніхто нікуди не йшов». Люди із села виїжджають…» – сказала донька довгожительки.
Кікімори бабуся з доньками плетуть для фронту вже рік. «Взимку я білизну шила військовим, бо кікімори менше були потрібні. Зараз знову в’яжемо – по одній на тиждень. Робота нелегка – руки весь час у напрузі», – поділилася Валентина.
Любов Григорівна – єдина жінка такого поважного віку не лише у селі, а й у районі. Ровесників в окрузі вона не має, але з молоддю їй навіть цікавіше.
Загрузка ...
