>
Фото надане автором
У павільйоні «Нова близькість» на IV Міжнародному книжковому фестивалі Book Space, що відбувся в Дніпрі 3–5 вересня, турецька видавчиня Нермін Моллаоглу взяла участь у програмі «не/знане» про маловідомі в Україні літератури. А під час інтерв’ю Тиждень поговорив з пані Моллаоглу про вплив політики на книговидання, життя видавців під час пандемії та просування турецької літератури у світі.
Цього літа PEN America назвала Туреччину однією з трьох країн, де найбільше засуджують письменників, науковців та інтелектуалів. Чи можна говорити про особливу ситуацію, коли питання книговидання стосується не лише бізнесу чи культури, а й боротьби за захист та реалізацію прав людини й громадянина у вашій країні?
— У нас досі в ув’язненні перебувають багато журналістів, а видавцями, так би мовити, поталанило більше. Чимало письменників і новелістів політичні теми вимушено завуальовують під різні художні жанри й так захищають свої свободи та права. Тому ми вільні доти, доки зацікавлені в цензурі люди не читають романів.
Чи можна говорити про фінансову державну підтримку сфери книговидання або сприяння на рівні влади в питанні популяризації турецької літератури у світі? Чи цікавиться Туреччина такою діяльністю як частиною дипломатичної роботи, чи все перебуває в руках недержавних агенцій і видавництв?
— Державну підтримку в популяризації літератури вже понад 100 років практикують американські, німецькі, французькі культурні інституції. У нас процес зрушив лише у 2005 році, коли держава почала виділяти на це кошти. І вже за рік Орхан Памук здобув Нобелівську премію. Дуже багато турецьких видавців одразу зацікавилися пошуком та відкриттям нових авторів. Видавництва почали користуватися державним фінансуванням, яке стало доступнішим за інші програми. Адже після заповнення онлайнової форми вони отримують $3000–5000, наприклад, на переклади. Так, можна сказати, турецька література почала свої мандри світом. Завдяки новій державній програмі TEDA видавництво Kalem з 2006 року здійснило 3000 перекладів на понад 60 мов світу (TEDA Program від 2005 року дає іноземним читачам змогу мати вільний доступ до турецької літератури, а також більше дізнатися про культурну спадщину Туреччини своєю мовою. Тобто програма сприяє присутності турецьких авторів на світовому книжковому ринку. — Ред.).
Я обожнюю цю програму. Нашій владі теж подобається такий процес популяризації нас у світі. Хоча в дипломатичних місіях нашу літературу не використовують як візитівку, бо, думаю, навряд чи наш президент щось читає. Не знаю, як в Україні, але в нас електорат більше цікавиться кількістю дітей і дружин президента, ніж тим, що він читає. Але якби його запитували, які три основні книжки він прочитав, а не скільки в нього дітей, то, можливо, було б більше емоційного зв’язку й порозуміння з людьми.
Орхан Памук наразі єдиний лауреат Нобелівської премії в турецькій літературі. Чи важливий цей факт? Чи сприяє він просуванню вашої культури у світі?
— Думаю, що ні, адже є й інші показники. І взагалі це не дуже професійно віддавати перевагу комусь одному й так судити про всю національну літературу. Погано те, що Памук здебільшого потрапляє на український ринок через російський переклад — тобто мостиком, завдяки якому про нього можуть дізнатися в Україні, є російська мова. Натомість в інших країнах його перекладають з турецької, наприклад, в Іспанії. І саме такий підхід до перекладів допомагає просувати турецьких авторів у світі.
Хто ті письменники, які сьогодні створюють ландшафт турецької літератури? Які теми їх цікавлять? Які в них амбіції? І які теми досі табуйовані для турецьких авторів художньої та публіцистичної літератури?
— Я не сказала б, що у нас є табуйовані теми, як раніше. У Туреччині видають романи про Турецьку республіку, про Вірменію та про курдів, але, наприклад, тема сексу є індивідуальним вибором видавців. Якщо видавництво проти ЛГБТ-тематики, то це його право не брати такі твори в роботу, і в ньому не буде видано жодної книжки про геїв або лесбійок. Але я вважаю, що всі теми варті уваги, якщо книжки добре продаються. За останні десятиліття розквітло дитяче книговидання — є казки, які цікаві не тільки дітям, а й дорослим, і їх добре перекладають.
Яка зараз ситуація на внутрішньому книжковому ринку Туреччини? Чи багато ваші земляки читають? Які фактори впливають на стан справ?
— Турецький ринок насичений книжками, перекладеними з інших мов. Наприклад, на переклади з німецької припадає 25%, з французької — 30%, з англійської — 40% ринку. Наша література представлена у світі, але це італійські, іспанські, англійські або французькі переклади. Проте турецьких книжок немає арабською мовою. Також видавництва почали розширювати грузинську колекцію книжок, хоча раніше такого не було, попри те що Грузія наша сусідка. На свій сором, я майже не знаю українських авторів, окрім Святлани Алексієвич, яка не зовсім українська.
На жаль, дуже мало книжок для підлітків. Але наше видавництво почало співпрацювати з Видавництвом Старого Лева, якому я хочу поаплодувати, бо вони дуже активні та їхні книжки невдовзі буде перекладено турецькою. Під час цієї української подорожі я спробую знайти нових авторів для нашого видавництва. Також ми шукаємо авторів, які пишуть у жанрі художнього репортажу — наприклад, історичного.
Наскільки турецька книга доступна читачам? Чи достатньо в країні книгарень і місць для розповсюдження книжок?
— У Туреччині живе 80 млн людей, але наша влада більше зацікавлена в пропаганді зростання кількості населення країни, щоб жінки мали хоча б двоє дітей, ніж у доступності книжок чи відкритті книгарень. Якщо ми перекладемо турецькою якийсь український бестселер, то можемо надрукувати не більш ніж 1 тис. примірників. Якщо ж говоримо про американського популярного автора, то наклад становитиме від 50 тис. до 100 тис. Більшість видавничих агенцій розташовані в Стамбулі, одна є в Ізмірі й одна в Анкарі. Проте чверть населення країни живе саме в Стамбулі. Отже, й книжки друкують у цьому місті: тут їх також купують та переважно читають. Що ж до чинного президента, то коли його обрали 15 років тому, він пообіцяв, що всі книжки зі шкільної програми стануть безплатними. І дотримався обіцянки. Проте негативний бік цієї історії, який шкодить книговидавничій сфері, той, що люди тепер переконані, що й інші книжки мають бути безплатними. У маленьких містах дуже мало книгарень, і люди туди ходять переважно купити канцелярію, завдяки чому крамнички й виживають. Свого часу багато книгарень було закрито, але через пандемію позитивні зміни все одно настали — з’явилися онлайнові майданчики для завантаження. На жаль, багато книжок на них доступні безплатно, адже люди мають розуміти, що створення книжок — це ресурси й податки, а тому треба таки оплачувати їх придбання.
До 2017 року агентство Kalem уклало понад 2100 контрактів, що представляють турецькі літературні права принаймні на 63 мовах. Агенція також організовує щорічний Стамбульський міжнародний літературний фестиваль і працює як субагент для агенцій і видавців на величезному спектрі ринків. Які кроки було зроблено, щоб турецька книжкова сфера стала видимою? Що потрібно зробити, щоб розширити цю присутність?
— Так, майже 3 тис. контрактів і 63 мови. Я вже говорила про програму TEDA, яка стала величезною мотивацією для авторів і видавців у Туреччині та поза її межами. Коли її започаткували, турецькі книговидавці, перекладачі та агенції почали працювати ще інтенсивніше. І хоча люди боялися або не хотіли ризикувати, я їх переконувала: щоб просувати книжку далі, можна здобути підтримку. Програма змінила шляхи, якими авторам і видавцям варто рухатися.
Туреччина завжди присутня як інформпривід у медіа. На перших шпальтах газет і журналів вона зазвичай у контексті політичних та економічних новин, але не в культурному сенсі, завдяки нашому президенту. Він багато «зробив» для моєї книговидавничої діяльності в сенсі популяризації країни.
Якось під час перельоту зі своїм чоловіком я розгорнула газету й побачила новину, що наш парламентарій не може потрапити в Нідерланди. Ми разом щиро посміялися, мовляв, яка важлива світова новина. На жаль, політична ситуація в Туреччині справді більше цікавить читачів саме через скандальність. А на міжнародних заходах мене насамперед запитують про політичні погляди, і це бентежить. Мій захист — жартувати на цю тему, адже якщо ставитися серйозно, то це жахливо. Якби я була журналісткою, то спитала б себе насамперед про місто, в якому я живу, і про його цінність для мене. І напевне, якби я говорила про свою країну з погляду ставлення до неї, то відповіла б так: у Туреччині є дві сторони — офіційна й неофіційна, і мені здається, завжди цікаво шукати якісь особливості життя людей, яких не можна побачити в медіа — зміни в наших поглядах або цінностях чи те, чому ми любимо спілкуватися з іноземцями. Наприклад, я понад 18 років одружена з другим чоловіком. Перший докоряв мені, що я мислю надто по-європейськи, і це було негативом, мовляв, у мене дуже вільні погляди. Мій другий чоловік на запитання «Чому ти зі мною одружився?», радісно відповів: «Бо ти думаєш по-європейськи».
Як COVID-19 впливає на книжкову сферу в Туреччині? Це казка не лише про втрати, а й про якісь нові досягнення?
— З початком пандемії я помітила, що літературна сфера стала більш демократичною й доступною — насамперед завдяки фестивалям та іншим онлайновим подіям. Ми виявили багато переваг у діджиталізації, досягли всіх куточків країни. А погано те, що коли я здобувала ступінь магістра з економічної юриспруденції, то розуміла: будь-які потрясіння в країні впливають на економіку, зокрема й на видання книжок. Наш офіс перейшов у домашній режим одразу після першого хворого, а прибуток торік становив на 27% більше, ніж попереднього року. Але можу точно сказати, що наші люди читають зараз більше, бо це дешевший вид розваг, ніж театр або кіно, до того ж естетичний та інтелектуальний ефект триває довше. Така сама ситуація з видавничою сферою — за цей час з’явилося багато бестселерів і нових авторів, тому я абсолютно оптимістично налаштована щодо видавничого ринку в Туреччині.
—————
Нермін Моллаоглу народилася 1975 року у болгарському селі Подайва, 1978 року родина переїхала до Стамбула. Закінчила Тракійський університет, де отримала ступінь бакалавра мистецтв з викладання англійської мови. Працювала координаторкою прав в YKY — одному з провідних видавничих домів Туреччини. 2005 року стала співзасновницею літературного агентства Kalem. 2009 року заснувала Міжнародний літературний фестиваль у Стамбулі (Istanbul Tanpınar Literature Festival, ITEF).
Загрузка ...
