«Розповідаю правду про мою прекрасну Україну. Суб’єктивно, емоційно, але чесно», – так луцька блогерка Анна Данильчук описує свій англомовний YouTube-канал Anna from Ukraine. За три роки спільнота її влогу зросла з 47 підписників до 308 тисяч. За цей час вона випустила майже півтори тисячі відео, присвячені війні, російським злочинам, актуальним подіям і розвінчуванню радянських міфів. Її контент дивляться мільйони людей з усього світу – від Сполучених Штатів до Філіппін.
У рідному місті Анну знають також як громадську діячку. Тривалий час вона викладала лінгвістику в Університеті імені Лесі Українки. Ще Анна є керівницею громадської організації «Волинська фундація», експерткою Українського культурного фонду та програми «Креативна Європа», публікується на шпальтах газети «День». А нещодавно Анну було обрано Почесною амбасадоркою Луцька.
Волинським Новинам вона розповіла про бажання відкривати світу історії про українців та Україну, створення каналу, іноземну аудиторію, діяльність громадської організації, яку очолює, та написання книги.
Анно, ви почали вести влог фактично три роки тому. Зважаючи на отриманий досвід, якби була така можливість, чи змінили би щось?
Напевно, нічого не змінювала б, тому що від самого початку це не був проєкт, у центрі якого перебував би просто канал, який мав би зростати чи приносити прибуток. Від самого початку це було моє бажання розповідати світу про те, що відбувається в Україні. Я бачила, що інформація є (тоді ми взагалі були на перших шпальтах усіх світових видань), але вона дуже суха і розповідає про військо, техніку, якісь стратегії, але абсолютно не пояснює український характер, який у той момент дивував світ. До речі, мені здається, що зараз, через три роки після повномасштабного вторгнення, зокрема через радикальну зміну настрою в адміністрації США, наша стійкість, наша впевненість у власних силах і перемозі знову дивує світ.
І от мета мого влогу полягала в тому, щоб пояснити, хто такі українці, що з нами так, що з нами не так, звідки в нас ця сила, якої нині, на жаль, бракує багатьом демократичним націям. Мої влоги завжди залишаються щирими. Я говорю те, що хочу сказати. Це додало мені відчуття свободи, бажання працювати на себе, пояснювати те, як я бачу світ. І, в принципі, глядачі у YouTube теж йдуть по це – людський досвід. Не по традиційні новини, не так по аналітику, як по живі історії та розповіді.
Тому, відповідно, я нічого не змінювала би, тому що важливо залишатися для цих людей другом в Україні. Своїх підписників я люблю називати друзями, спільнотою, тому що це люди, які живуть у різних куточках планети, які могли би сховатися в мушлю свого нормального буття, але свідомо обирають стежити, підтримувати. І насправді вони дуже багато всього роблять для України.Ви щодня випускаєте по відео. Як відбираєте те, що будете подавати сьогодні? Розумію, що це гарячі новини, але ви ще ж їх опрацьовуєте, збираєте додаткову інформацію. За якими джерелах пропрацьовуєте матеріал? Чи пишете наперед сюжети?
Так, відео записую щодня. Був період, коли я серйозно стомилася від такої щоденної праці. Але мій колега Володимир Чугай, який нині допомагає мені зі стратегією каналу і цифровою безпекою, дуже вдало «виховав» мене, що насправді зараз люди кардинально змінили своє життя і роблять набагато складніші речі на фронті. Тому записувати відео один раз на день – не так уже й складно, не героїзм, а наш прямий обов’язок, бо англомовних ютуберів чи людей на Х або в інших соціальних мережах дуже мало. І при нагоді я закликаю всіх приєднуватися, тому що нині йдеться не про конкуренцію, а про домінування нашого ворога в інфопросторі.
Я вважаю себе освіченою людиною, мені завжди цікаво було стежити за новинами, за подіями в світі, і зараз я намагаюся подавати український погляд на ці події. Водночас завжди наголошую, що не є професійним військовим експертом чи політичним аналітиком. Я демонструю підписникам погляд цивільної людини, яка завжди залишалася і завжди залишатиметься в Україні. І намагаюся показувати, які теми нас турбують.
Я зараз бачу, як російська дезінформація у світі маніпулює поглядом на війну. Дуже мало уваги приділяють українським перемогам, наприклад, нашій стратегії нищити їхні нафтопереробні заводи, чи повній відсутності дієвої системи ППО в Росії, її внутрішнім економічним проблемам. Тому я стараюся балансувати й демонструвати те, що турбує українців, але і розповідати про занепад Росії, про що дуже мало говорять в світі. Навіть зараз американська адміністрація заявляє про те, що росіян неможливо перемогти. Це міф, який Росія створювала роками. Це міф, з яким вона наступала на нас у лютому 2022 року, очікуючи на бліцкриг. Насправді, як я думаю, ця війна – це старт падіння Росії.
Я послуговуюся різними джерелами – і українськими, й іноземними. Інколи переглядаю і телеграм-канали, наприклад, для збору російських реакцій на пожежі глибоко в їхньому тилу. Сценарій не пишу. Зазвичай увечері виділяю час, структурую план, щоб нічого не забути, і записую відео. Намагаюся записувати з першого разу.Ви згадували про те, що Володимир Чугай допомагає вам. Хто ще працює разом із вами над контентом каналу?
Володимира я називаю цифровим радником. Мені здається, що це поняття гарно окреслює спектр його роботи. І для мене важливо те, що ми працюємо дистанційно. Володимир – із Харкова. Там у нього – родина. Він її сильно підтримує. Розповідає, як місто стоїть, як люди залишаються там жити і працювати. Це дуже важливо.
У мене ще є інший цикл відео, які ми знімаємо професійно, не на телефон. Щоденні я знімаю самостійно, без монтажу. А коли канал почав зростати, вирішила додати, скажімо так, більш підготовлені теми, серед яких – розвінчування радянських міфів, розповіді про російські злочини і Discover Ukraine. Ці відео ми знімаємо разом з Олександром Слободою. Він відповідає за знімання та монтаж. А за контент і наповнення завжди відповідаю я.
Також ви записуєте інтерв’ю з іншими ютуберами.
Так, є така серія. Я дуже вдячна, що в англомовному YouTube є багато людей, які підтримують Україну, які розуміють, що це аж ніяк не локальний конфлікт, а початок яскравого протистояння між авторитарними режимами і демократичними країнами. І ці люди насправді дуже багато роблять для України. Окрім боротьби з дезінформацією, окрім підтримки і консолідації проукраїнських сил, вони підтримують різноманітні кампанії – від закупівлі дронів до придбання автівок. Разом це досить велика сила. І особливо мені подобається те, що між нами, влогерами, які протистоять російській агресії, немає конкуренції. Натомість є взаємна підтримка: кожен хоче збільшити перегляди одне одному, підтримати кампанії.Із цими людьми вам вдалося познайомитися саме завдяки вашому влогу, так?
Так. Зазвичай ми одне одного дивимося, одне одного підтримуємо.
До речі, хочу відзначити, що зараз багато людей розгублені у зв’язку з радикальними змінами і бажаннями до замирення російського агресора. І так цікаво, коли вони коментують: «Ми подивилися твоє відео і нам стало легше. Можливо, справді все вдасться». І направду важливо підтримувати цей позитивний, сильний український образ. Так історично склалося, що підтримують тих, хто впевнений, тих, хто вважає себе сильним, і тих, хто готовий відстоювати правду.
Наскільки знаю, ви познайомилися з багатьма класними людьми, які потім приїжджали в Україну як волонтери.
Ну, насправді це не моя заслуга, що всі ці сміливі люди приїздять і допомагають Україні. Але так, спочатку через перегляди відео одне одного, а пізніше завдяки участі в заходах ми познайомилися. Є багато гарних заходів, які спільно організовують і в Україні, і за кордоном. Наприклад, автор британського каналу Silicon Curtain Джонатан Фінк, якщо не помиляюся, влітку 2023 року зробив першу виїзну панель для влогерів, волонтерів, які працюють в Україні. Саме там ми познайомилися. Надалі багато таких нетворкінгових подій відбувалися онлайн.
І зараз я справді дуже вдячна цим людям. Наприклад, хтось допомагає в евакуації тварин, як Ноел Ток зі Швейцарії. Багато хто, зокрема і мої підписники, приїжджають у Львів на волонтерську кухню. Часто це навіть люди пенсійного віку, які теж хочуть бути корисними. Чому це круто? Окрім того, що вони допомагають нам, вони ще й пізнають Україну. І вона для них стає не точкою на мапі, а реальною країною, де живуть їхні друзі, де смачно готують, де їм подобається… І цей людський зв’язок дуже важливий. Часто такі волонтерські місії тривають місяць-два, але багато хто повертається знову.Напевно, особливою моєю гордістю є співпраця з класною командою NAFO, яка працює над забезпеченням українських бригад усім необхідним. Бригади виходять на контакт і буквально записуються в чергу. І далі NAFO співпрацює з ютуберами, з людьми, які мають великі аудиторії, для допомоги у зборах, натомість символічно продаючи гарні шеврони, які вже стали колекційними.
Торік ми разом провели чотири кампанії й допомагали різним українським бригадам. Починали з закупівлі різноманітних автомобілів, зокрема медваків, але пізніше я і моя аудиторія зрозуміли, що ми більше хочемо сфокусуватися на зброї, тому що нам потрібно випалити Росію з українських територій. Тому зараз в основному орієнтуємося на дрони. Загалом завдяки спільноті мого каналу та NAFO ми зібрали понад чверть мільйона євро.
Незабаром завершимо кампанію з Ukraine Aid Operations. Це ще один відомий фандрайзер. Тут ми допомагаємо 81-й і 82-й бригадам, які зараз дислокуються на Курщині. Я радію, що спільнота каналу просто страх як хоче долучатися до цієї кампанії й відправляти дрони на Курщину.
Я дуже вдячна за ці можливості й особливо пишаюся тим, що кошти, які надходять на підтримку Збройних сил України, йдуть не з української кишені. Таким чином ми активізуємо, мобілізуємо наших партнерів у різних куточках світу.Як можете охарактеризувати свою аудиторію? У яких країнах найбільше прихильників?
Аудиторія в нас різноманітна. Канал абсолютно інтернаціональний, і мені це дуже подобається. Якщо говорити про топ-10 країн, то, звичайно, цей список очолюють Сполучені Штати, далі йде Великобританія, а потім – Німеччина, Австралія, скандинавські країни. Цікаво, що досить висока підтримка на Філіппінах.
Я завжди люблю отримувати повідомлення на кшталт «Слава Україні з Фіджі» чи «Слава Україні з Антигуа». Є люди, які стежать за нами з Тайваню. І вони дуже сильно хочуть, щоб Україна перемогла, оскільки відчувають подібну загрозу з боку Китаю. Є ті, хто дивиться мої відео навіть з Ірану та Іраку.
Ви отримуєте дуже багато коментарів. Що найчастіше, крім підтримки, висловлюють люди? Можливо, підказують теми для наступних відео?
Я люблю читати коментарі, тому що люди дають багато ідей. Завдяки їм я формую бачення того, що вони не розуміють про Україну і що треба краще пояснити. Ображатися на них через те, що вони чогось не знають, абсолютно неправильно. Якщо запитати будь-кого в Україні: «А що ви знаєте про Ісландію?», то ви теж не отримаєте належної відповіді. Тому я намагаюся уважно читати коментарі. Звісно, не завжди це вдається, бо інколи їх нараховується тисяча-дві. Це мегапоказники і чергове підтвердження того, що в мене не просто глядачі, а спільнота, яка діє, – від підтримки українських волонтерських ініціатив до звернення до своїх політиків. Вони постійно пишуть сенаторам. Вони виходять на акції на підтримку України. А зараз нам це дуже-дуже важливо. Тому я страшенно рада, що є це ядро, яке можна мобілізовувати заради підтримки України.Багато хто говорить про те, наскільки для них важливо, щоб Україна вистояла, бо вони відчувають небезпеку для своїх демократій. Дуже багато людей, особливо спочатку, хотіли продемонструвати свій зв’язок з Україною. Усі шукали власний український спадок. Мені дуже подобається, що вони називають це не походженням, а саме спадком – Ukrainian Heritage. Цікаво, коли люди розповідають про себе, коли шукають зв’язки з нашими історичними постатями. Тому загалом я в жодному разі не ігнорую коментарі, бо це база цінної інформації і підтримки. Інколи, коли стає сумно чи важко, то читаю коментарі й бачу, скільки добрих людей у світі. І розумію, що нам не можна здаватися.
Ви згадували про те, що багато іноземців не розуміють чи не знають чогось про Україну. Які несподівані запитання лунали від них?
Одне з перших: Do you speak Soviet? Чи ти говориш радянською? Тобто люди уявляли, що є якась радянська мова. Але коли я над цим замислилася, то зрозуміла, що справді є люди, які ще живуть радянськими метафорами і радянськими категоріями світу.
Дуже багато людей вважали Україну такою собі бунтівною частиною Росії, але все-таки Росії. Зараз російські пропаганда і дезінформація в США намагаються проштовхнути наступне бачення: Україна – це ніби бунтівний Техас у США, який треба скерувати, виховати.
Загалом дуже багато питань, починаючи від того, де ми розташовані, яка наша історія, і до тих, що стосуються Революції Гідності та свіжих політичних подій.Чи складно розповідати про війну в YouTube, зважаючи на політику платформи? Чи стикалися з бот-атаками, скаргами?
Ми дотримуємося політики YouTube по максимуму. Вважаю, що дуже сильно мене захищає від російських бот-атак той факт, що я не монтую відео. Найсерйозніший страйк найчастіше прилітає саме за порушення авторського права. А тут на відео – тільки я. Тож частково моє бажання не монтувати, крім економії часу, пов’язане з безпековими функціями.
Звісно, треба уникати hate speech. Це складно, коли ти говориш про війну. Доводиться вигадувати свій ютубовий вокабуляр. Наприклад, ми говоримо не про вбивство російських генералів, а про їх нейтралізацію. Напевно, я вже готова писати книги про ці інформаційні війни. Насправді вважаю, що Україні треба посилювати знання і практики в цій сфері.
Також приходять боти. Боти і негативні коментарі завжди є ознакою того, що ми вразили нашого ворога в болюче місце.
Цікаво було спостерігати, як під час виборів у США в багатьох ютуберів із великими каналами миттєво додалася тисяча підписників, яка так само різко пішла в день після виборів. Це була своєрідна YouTube-тенденція, коли боти масово підписувалися-відписувалися.
Але для каналу ж не надто добре, коли відбувається така різка відписка?
Звичайно, ні. Загалом є багато механізмів і технологій, як негативно впливати на канали. Та й літератури про те, як відбуваються війни в мережах, багато.Наприклад, ми бачимо, які абсурдно неправомірні речі робить Ілон Маск, який втручається у вибори в Румунії, який агресивно втручався у вибори в Німеччині. На жаль, інструменти демократії зараз використовують проти демократії. І Європі потрібно щось із цим роботи. Наприклад, було доведено, що проросійський кандидат у президенти Румунії Келін Джорджеску просуває свою кампанію завдяки ТікТок, зокрема через фейкові акаунти. Багато з цих акаунтів, відповідно до дати створення, нібито існували навіть до моменту офіційного запуску ТікТок.
Чимало моїх колег говорять про таке явище, як цифрова міграція, наприклад, коли люди масово пішли з мережі Х, коли її придбав Маск, чи пізніше, в період виборчої кампанії Дональда Трампа. Ми можемо також говорити про те, що алгоритми таких соцмереж, як ТікТок та Х, штучно поломані: вони не презентують вам інформацію на основі вашого пошуку чи комерціалізації, а створюють враження, що, наприклад, усі підтримують Джорджеску. До того ж, у цих соцмережах досить агресивна комунікація, яка нерідко призводить до поляризації суспільства. А це те, що потрібно нашим ворогам.
Чи за ці три роки виникали у вас думки про те, щоб закинути влог? Чи не шкодували, що створили канал?
Ні. Знаєте, напевно, із самого початку я відчувала, що це важливо. І зараз бачу величезний брак англомовної інформації про Україну. Я вже не кажу про іспаномовну чи німецькомовну… Державні стратегічні комунікації мусять бути. Високоінтелектуальні блогери мусять бути. Розважальний, примітивний фан-контент теж має бути. Люди мають знати про Україну багато. Якщо вони про неї не знають, то не співпереживають і легко віддають її Росії, не розуміючи глибини небезпеки. Тому – однозначно ні. Що більше я працюю, то більше бачу, як це важливо і що ще потрібно розповідати, показувати.А які відео на каналі найпопулярніші? Це новинні формати чи ті, де ви розповідаєте, наприклад, про Київ, гуляючи Хрещатиком?
Вашим читачам буде приємно дізнатися, що найбільше люди радіють, коли горить Москва. Відео про українські перемоги, про пожежі на російських НПЗ, про потоплені російські кораблі, про вибухи на болотах і закриті аеропорти в Москві – це те, що радує людей найбільше.
Якщо говорити про відео, які набрали найбільшу кількість переглядів, то кілька з них – із серії про розвінчування радянських міфів, де ми говоримо про Soviet People чи про «Захід, який загниває», як Росія створювала цей негативний образ.
Але загалом підписники більше люблять новини і людський погляд. Вони кажуть: «Ми сюди приходимо не по телевізійний формат – ми хочемо простої людської історії».На наступні два роки вас обрано Почесною амбасадоркою Луцька. Як сприйняли цю відзнаку? Можливо, уже маєте плани в межах амбасадорства?
Насправді мені дуже приємно потрапити в цю когорту талановитих людей, яких обрано амбасадорами міста. Я дуже рада, що зі мною – моя головна редакторка з газети «День» Лариса Івшина. Мені дуже приємно розділити цю місію з поетесою Ольгою Ольховою. Ми багато на що дивимося однаково. І загалом дуже гарно, що в Луцькій міській раді, зокрема Катерина Мойсіюк, реалізували цю ідею. І моє основне бажання, оскільки я людина, яка любить працювати і бути ефективною, – це напрацювати механізми, якими можу бути корисна місту.
Ясна річ, що я завжди розповідаю про місто через призму новин, через призму мого влогу. Інколи, коли аудиторія стала великою, навіть шкодувала, що всі знають, де я живу (сміється, – авт.). Але багато кому цікаво, багато хто хоче приїхати сюди. Думаю, що після перемоги Україну очікує бум туризму. І з цим треба буде правильно впоратися, зробити акцент власне на іноземних відвідувачах для того, щоб закохати їх в Україну, щоб вони поверталися, витрачали тут кошти, посилювали локальні бюджети, але паралельно і щоб мати таких амбасадорів за кордоном, які скажуть: «Я був в Україні. Це не Росія. Там класні люди і смачна їжа». Я була би рада допомагати в цьому напрямку.Дуже багато підписників за ці роки стали мені друзями. І вони мають багато пропозицій – від спільного проведення літературного фестивалю в нашому місті до якихось бізнесів. І я була би рада допомогти цим людям приїхати сюди, побачити все. Виступити таким чином своєрідним місточком.
Плюс наша громадська організація «Волинська фундація» працює над популяризацією і збереженням культурної спадщини. Тому тут я бачу таке корисне поєднання: з одного боку доступ до великої іноземної аудиторії, а з другого – фахове бачення того, про що треба розповідати і як треба це робити. Зараз на фінальній стадії – наш проєкт «Пояс Вітовта», який ми спільно виконували з литовськими, польськими, грецькими колегами. Як можна здогадатися з назви, в його центрі – історична постать Вітовта і його архітектурна спадщина. Ми створили 3D-моделі, цифровий маршрут, яким можна мандрувати, сайт чотирма мовами, серед яких є литовська. І повірте, коли люди в Литві дізнаються, що у Луцьку є сайт литовською мовою, їх це приємно вражає.
Окрім «Пояса Вітовта», над якими проєктами зараз ще працює «Волинська фундація»?
Ми тісно співпрацюємо з чудовою львівською організацією Skеіron, яка спеціалізується на цифровізації. І ще маємо два проєкти, один із яких підтриманий програмою Erasmus, а другий – «Креативною Європою». У рамках одного із цих проєктів працюємо над посиленням ролі жіноцтва в культурному і креативному секторах, зокрема над тим, щоб вони займали більше лідерських позицій. І тут досвід України особливо цікавий, тому що багато українок вимушено обійняли лідерські позиції через те, що чоловіки пішли в Збройні сили. Другий проєкт – спільний із багатьма авторитетними організаціями, як-от Carare, Discovery Program. Він присвячений створенню центру компетенцій 3D-моделювання об’єктів історичної спадщини.
Також працюємо ще над низкою наших проєктів. Ми тільки-но подали заявки, тому поки що я нічого не можу розповісти (усміхається, – авт.).Які плани маєте після нашої перемоги? Чи переформатуєте влог? Чи врешті напишете книгу?
Так, уже 60 тисяч слів є! І зараз працюємо над пошуком шляхів втілення цього проєкту. Це книга, в якій я хочу розповісти про Україну так, ніби гарний товариш розповідає іноземному другу те, що потрібно знати про його Батьківщину. Без перевантаження інформацією, але водночас, щоб дати відчути, що таке Україна.
Звичайно, усе залежатиме від того, якою буде наша перемога. Для мене повна перемога – це падіння режиму Путіна. Тому частково я бачу потребу розповідати більше про Україну, але й більше про антиросію, тобто говорити про злочини, демонструвати, чим вона є для сучасного світу. Повірте, багато людей досі бачать у Росії супердержаву, яку не можна перемогти. Ми ж знаємо, що це імперія, що загниває, помирає, дуже агресивна, байдужа до своїх людей і до кількості втрат. За нею не стоять ні сильна економіка, ні сучасні технології. І зараз вона воює проти України разом з Китаєм і Північною Кореєю, без яких уже програла би. Дуже важливо, щоб люди нарешті побачили слабкість Росії, щоб вони нарешті перестали боятися розпаду Російської Федерації.
Зараз багато геополітичних помилок роблять, власне, намагаючись врятувати Російську Федерацію. Усі дуже бояться того, хто буде володіти ядерною зброєю, щоб це не були такі, як Кадиров. Я не розумію, чому вони не бояться того, що нею зараз володіє Путін. Ось це страшно! Я намагаюся пояснювати на каналі, що в день, коли впаде Путін, впаде й Кадиров. І свідомі демократичні держави мають проєктувати розпад Росії, щоб він був контрольованим і максимально безболісним.Це нагадує мені період перед розпадом Радянського Союзу, коли навіть Джордж Буш приїжджав в Україну й казав, що не треба виходити з СРСР. А зараз усі бояться розпаду РФ. Тому я вважаю, що одна з моїх місій – забрати цей страх і пояснити, що для сталого миру в нашій частині світу, а може, і світу загалом, нам навпаки треба цього прагнути – розпаду Росії на нові країни, багато з яких будуть абсолютно адекватними і прагнутимуть демократії. Ба більше, почнімо поважати людей, чиї культуру та мову зараз Росія знищує, які зможуть продавати газ і нафту за кращими цінами і не вдаватимуться до шантажу.
Ваш влог орієнтований на іноземців. Ми проговорили те, що ви хочете їм пояснити й про що розповісти. А що, можливо, хотіли би донести українцям?
Мені здається, що дуже важливо, щоб українці нарешті почали сприймати себе в цьому глобальному світовому контексті. А ми, на жаль, дуже часто зациклені на внутрішніх питаннях або взагалі не уявляємо світу за межами України, або, коли хтось нас починає чути, стаємо дуже україноцентричними. Насправді потрібно шукати баланс, де ми розповідаємо про себе й водночас дізнаємося про інших людей. Ба більше, ми можемо вибудовувати паралелі.Розкажу про цікавий досвід, про одне з моїх особистих досягнень. У мене вже двічі брали інтерв’ю з колумбійської газети El Espectador. А я – величезна шанувальниця Габріеля Гарсіа Маркеса. Він – один з моїх улюблених авторів. І от Маркес упродовж багатьох років працював в El Espectador. До того ж, ця газета постійно боролася з наркокартелями Пабло Ескобара. І якщо ви дивилися документальний фільм чи серіал, то ось та газета, на яку мафія Ескобара скидала бомбу, – це El Espectador. І вони навіть вбили їхнього головного редактора, який був товаришем Маркеса…
І журналістка Марія, яка брала в мене інтерв’ю, приїздила в Україну. От я починаю щось розповідати, а вона відповідає: «Я знаю. В нас у країні – теж війна». А в моєму розумінні у Колумбії немає війни. І вона починає пояснювати, що є величезна біда з наркокартелями, що з деяких лісів не повертаються, що дрони скидають вибухівку, що в певних районах дуже небезпечно. Тому колумбійці у чомусь нас набагато краще розуміють. Натомість буває, що американці запитують: «У вас же є бомбосховища і працюють сирени. Чому люди досі гинуть?» Вони не розуміють, що ти можеш просто не встигнути сховатися, що є різниця, коли летить балістика чи «Шахед», що поряд може взагалі не бути належного укриття.
Ми інколи ображаємося, мовляв, як вони цього не знали? А запитайте будь-кого на вулиці щось про США чи Францію. Я вже не кажу про менші країни, які зараз нам теж допомагають. Демократичний світ може вижити тільки завдяки знанням одне про одного і завдяки підтримці одне одного. Тому треба шукати зв’язки і друзів.
На мою думку, дуже важливо розширювати свій світогляд, щоб ми розуміли, які ниточки зв’язку маємо з різними країнами, достукуватися до людей у цей час, коли світ вибирає, на чий бік стати. Діяльність цих людей, їхня підтримка, навіть просто жовто-блакитні стрічки на їхніх автомобілях мають значення. Тому я хотіла би порекомендувати всім: створюйте блоги, пишіть у соцмережах, поширюйте картинки, публікуйте фотографії… Нас у цьому океані інформації має бути багато.
Ольга ШЕРШЕНЬ
Фото Олександра ДУРМАНЕНКАЗнайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Повідомити
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Загрузка ...
