«Зараз увесь світ переймає наш досвід. Наші бойові офіцери, наші воїни – найдосвідченіші, тому що остання війна таких масштабів – це ще Друга світова», – наголосив командир 5-го батальйону спеціального призначення «Любарт» 12-ї бригади спецпризначення «Азов» Вадим Крикун із позивним Янкі.
Бойовий шлях, долучення до «Азову», бої в Серебрянському лісі, ситуація на Торецькому напрямку, проблеми українського війська, мобілізація, роль піхоти та безпілотників у сучасній війні, переговори та вишколи новобранців. Про це та багато іншого Янкі розповів в інтерв’ю Волинським Новинам.
Вадиме, яким був початок вашого військового шляху?
Для тих, хто мене знає, не секрет, що свій бойовий шлях я розпочав у 2014 році з батальйону «Азов». І до кінця 2016 року, до кінця активних бойових дій, я перебував в «Азові». На період закінчення моєї служби це вже був полк. Тоді пройшли мінські угоди, було певне замороження конфлікту й у зв’язку з цим була можливість завершити службу, і я нею скористався. Тому що передусім мене цікавить не несення військової служби, а захист Батьківщини.
Яка історія пов’язана з вашим позивним? Чому саме Янкі?
Це історія з моєї юності. З 15 років я – представник середовища ультрас, зокрема нашого луцького ФК «Волинь». Певний період свого життя я мешкав у Каліфорнії (США). І от коли повернувся, мене почали кликати Янкі. Тоді вийшов культовий фільм про футбольних фанатів «Хулігани Зеленої вулиці». І один із головних персонажів, який приїхав зі США, мав прізвисько Янкі. Так це псевдо й прилипло до мене. З 15 років і до сьогодні багато хто знає мене саме як Янкі.
Із початком повномасштабного вторгнення ви повернулися до війська.
Звичайно. Ми навіть у цивільному житті були дотичні до військової діяльності. У нас була парамілітарна структура. Ми час від часу відшліфовували наші вміння та навики, проводили різноманітні вишколи. Напередодні повномасштабного вторгнення ми розуміли, що скоро щось буде, хоч ніхто й не знав, що конкретно, де і коли. Тому ми готувалися. Наш невеличкий колектив згодом розрісся до батальйону «Любарт». Ми чекали сигналу. Провели кілька зборів, проговорили різноманітні сценарії розвитку подій. Наприклад, що ми робитимемо за відсутності будь-якого зв’язку й при підході противника, де збираємося, якщо буде час для маневру. Оскільки першочергово ми згуртувалися із завданням захищати Батьківщину, то сьогодні маємо професійний підрозділ.
Минув рік, як воїни «Любарта» доєдналися до 12-ї бригади спецпризначення «Азов». Можете пригадати, чим було зумовлене таке рішення? І чи виправдало воно себе?
Із командуванням бригади «Азов» я знайомий ще з 2014-го. І коли Денис Прокопенко (Редіс) та Святослав Паламар (Калина) повернулися з Туреччини після полону, нам запропонували взяти в своє управління 5-й батальйон. Ми порадилися з колегами, поспілкувалися в офіцерському колі – ніхто не заперечував, адже це наш рідний підрозділ. До того ж батальйон – це про набагато більші масштаби за ту структуру, якою ми на той момент були. Це набагато більше озброєння, набагато більше вогневої потужності, відповідальності в тому числі. Але ми одноголосно вирішили: так, ми повертаємося в рідний підрозділ, ми будемо робити все, що в наших силах, щоб виправдати ті надії, які на нас поклало командування бригади.Читати ще: «Ми найдосвідченіша і найсучасніша армія світу». Командир «Любарта» Янкі – про оборону Торецька, наміри ворога й проблеми ЗСУ
Загалом яким був 2024-й рік для батальйону?
Рік був дійсно складний, особливо його друга половина. Рік був дуже насичений у плані досвіду. Ми всі виросли на голову. До бойового шляху бригади «Азов» ми приєдналися ще на Лиманському напрямку, зокрема в Серебрянському лісництві. Цікавий момент, на якому хочу наголосити, – там ми проводили наступальні дії. На той час ніде на лінії бойового зіткнення це не спостерігалося. Скрізь наші війська стояли в обороні, а ми проводили наступальні дії. Це для нас усіх було показником рівня бригади. Тобто, незважаючи на загальну військову ситуацію в державі, ми на своєму відрізку фронту покращували обстановку.
Потім нас перекинули на більш складний напрямок «гасити пожежу» – під Торецьк. Зокрема, ми потрапили в район населеного пункту Нью-Йорк. Тоді попередні підрозділи відступали, противник прорвав лінію оборони й досягав успіху. Відповідно, нас туди перекинули для підсилення й стабілізації ситуації. Напевно, це хрест усіх успішних бойових бригад. Дійсно було складно. Відверто скажу, що для всіх нас, і для мене в тому числі, це був новий формат військової служби. Коли ти 24 на 7 думками і тілом на війні, не можеш розслабитися ні на секунду, тому що противник не зупиняється, – це досить серйозне стресове випробування. Але, думаю, і це підтвердив командир нашої бригади, ми справилися на відмінно, виконали своє завдання. Тож за підрозділ не соромно.
Де зараз дислокується «Любарт»? Які бойові завдання виконує?
Там же – на Торецькому напрямку. Частина підрозділу зараз на відновленні. Ми дев’ять місяців були в зоні бойових дій. Це досить довго. Усі ми – люди, усі втомлюються. Тому частина – на відновленні, у відпустках. Далі – полігон, злагодження і повернення для виконання бойових завдань. Половина батальйону досі перебуває на Торецькому напрямку.
Яка там ситуація?
Ситуація стабільно складна. Це Донецька область. Торецький напрямок нічим не відрізняється за інтенсивністю бойових дій від Покровського, більш відомого для всіх. Єдине – підрозділи, в тому числі 12-та бригада спеціального призначення «Азов», краще контролюють ситуацію.
За час перебування на Торецькому напрямку нам вдалося збити інтенсивність штурмових дій противника, переламати ініціативу, побудувати рубежі оборони й почати диктувати хід розвитку бойових дій. Ми тепер повністю володіємо тактичною обстановкою в зоні нашої відповідальності.
Бачимо, що ворогу вдається просуватися на окремих ділянках фронту. Як вважаєте, чому? Чому наші Сили оборони десь у змозі стримати ворога, а десь, на жаль, – ні?
На це впливають багато факторів. Передусім, усе безпосередньо залежить від підрозділів, які перебувають на тому чи тому напрямку, – від підрозділів Сил оборони України і від підрозділів противника. Є підрозділи різного рівня підготовки, різного рівня комплектації. І є пріоритетні напрямки. Наприклад, ми бачимо, що будь-де в Донецькій області тривають досить інтенсивні бойові дії, противник іде вперед. Розуміємо, що там сконцентровано основне угрупування військ противника на відміну від Херсонського напрямку. Так само з нашої сторони є боєздатні бригади, бригади, які, на жаль, не мають достатнього досвіду, і бригади, які, на жаль, уже знекровлені. Тож маємо сумарність різних факторів.Читати ще: Із журналістів – у бійці. Волинський військовий про підготовку та бій, у якому отримав поранення
Якими бачите основні проблеми української армії? Що вам як командиру сьогодні найбільше болить?
Не вистачає людей. Ми всі говоримо, що в нас – масштабна війна, всеукраїнська війна. Я – не прихильник того, що всі мають воювати, відразу зауважу. Але я – прихильник тієї ідеї, що всі мають бути дотичні до війни. У нашому рідному місті, здається, багато хто забув, що триває війна. Це погано. Адже ми бачимо, як щодня привозять воїнів на щиті. Щоб завершити це все дійство і завершити його як мінімум позитивно для нашої країни, для її майбутнього розвитку, нам усім потрібно активізуватися, у першу чергу на державному рівні, а потім – кожен на своєму особистому.
Отож, або в армії, або заради армії?
Так. Армія – це ж не тільки солдат з автоматом в окопі. Так, піхота – це хребет армії, саме на піхоті все тримається. Але армія – це величезний організм, це господарство, як я люблю казати, де кожен відіграє свою роль, тобто від забезпечення і навіть до висвітлення діяльності в медіа та соцмережах. У кожному підрозділі є пресслужба. Тому, вважаю, якщо кожен буде безпосередньо дотичний, тоді в нас буде набагато краща ситуація.
Можна натрапити на багато повідомлень про те, що у війську спостерігається брак піхоти. Ви частково порушили це питання. Як своєю чергою можете окреслити роль піхоти в сучасній війні, зокрема на прикладі вашого батальйону?
У піхоти – основна роль. Без піхоти не буде нічого. Ми ж розуміємо, що жоден клапоть території не буде звільнено від окупанта, допоки на нього не ступить нога піхотинця. Якщо немає лінії оборони, якщо на передньому краю не стоїть піхотинець, уся система сиплеться. Так побудована військова стратегія, так вона працює. І дійсно це найважча робота. Про наш підрозділ можу сказати те, що я горджуся тими піхотинцями, які в нас є. Вони пройшли пекло на Торецькому напрямку, але відстояли. Ми не втратили жодного населеного пункту, в нас не було краху лінії зіткнення, в нас не було моментів, де противник здійснював би якісь прориви, тобто хлопці сумлінно виконали свої обов’язки.
Нині піхотинець і штурмовик – це тотожні поняття?
Так. У принципі, це неправильно, але в нас складалися такі поодинокі ситуації (в силу різних факторів, зокрема через брак особового складу), коли на позиції в обороні той же особовий склад і здійснював штурмові дії, і проводив евакуацію, і закріплювався на нових рубежах. У військовій доктрині це мають бути три різні структури, тобто структура, яка обороняється, структура, яка штурмує, і структура, яка закріплюється. У силу різних моментів, насамперед, знову ж таки, через дефіцит особового складу, в нас це були одні й ті ж самі люди. Тобто ви розумієте, який об’єм роботи вони виконували, чому все на них тримається.Читати ще: «Забрати Рибака за будь-яку ціну – живого чи мертвого». Спогади про сержанта-десантника Андрія Климюка
Чи забезпечені воїни всім необхідним?
Підрозділ, який постійно воює, постійно чогось потребує. Усе, з чим зараз допомагають волонтери, від автомобілів до РЕБів, БПЛА, засобів зв’язку, – це розхідники. Будь-що на війні – це розхідники. Усе зношується, виходить з ладу, знищується. Передусім втрати йдуть через обстріли ворога. І навіть у бою воїн може щось втратити, наприклад, рацію. Тому підрозділ завжди потребує якихось матеріальних ресурсів. Ми намагаємося спільно зі службами забезпечення батальйону працювати в цьому напрямку. Нам допомагають місцеві органи самоврядування. Нам допомагають численні прихильники нашого підрозділу, які слідкують за нами і підтримують нас. Ми їх уже називаємо амбасадорами нашого підрозділу. Тому в цьому напрямку ситуація не критична, але задовільна. Хотілося би більше, звичайно, але основне ми маємо.
Як оцінюєте мобілізаційні явища у країні, як-от, наприклад, бусифікація чи перекриття доріг у населених пунктах?
Скажіть, будь ласка, а ми з вами бачимо черги у ТЦК? Ні. То яким чином нам набирати людей? Правила поведінки диктує час. На сьогодні, на превеликий жаль, люди не хочуть, не вміють, бояться, не усвідомлюють… Можна перераховувати мільйони різних причин, але все це не привід не захищати Батьківщину. Органи, відповідальні за мобілізацію, змушені вдаватися до таких крайніх мір. Щоправда, не хотілося би, щоб так було…
Водночас наш підрозділ наповнюється лише добровольцями. І до мене приходять свідомі 20-річні хлопці, в яких – вогонь в очах, які кажуть: я хочу служити, навчіть мене. Це кардинально інша картинка. Чому так? У нас же війна в країні. Ми повинні воювати. Я і всі мої колеги мобілізовані. Чому ми маємо жертвувати своїм особистим часом, своїм здоров’ям, своїм життям, а хтось – ні?
Чи підтримуєте зниження мобілізаційного віку?
Я не хотів би, щоб наші юнаки йшли на війну, тому що вони в міру свого віку ще до кінця не усвідомлюють, що це таке. Але, знову ж таки, я не хотів би, щоб у нас взагалі була війна. Тому це вже не наш вибір. Якщо цього буде вимагати ситуація, тоді, напевно, доведеться.
У 2022 році Валерій Залужний говорив, що можна виграти війну за допомогою 300 танків. А у 2024-му – вже про те, що вирішальне значення в сучасній війні мають безпілотні системи. Отож, як змінилася російсько-українська війна, починаючи ще з 2014-го?
Це не можна порівнювати. В часи АТО не було повномасштабної війни. Що означає «повномасштабна війна»? Не йдеться про бої на всіх лініях кордону. Ідеться про війну із застосуванням усіх родів військ. Тобто на повну потужність працюють артилерія, авіація, розвідка, спецслужби та інші. Нині це повномасштабна війна з регулярною армією російської федерації, яка, зауважте, є другою армією у світі. Це варто пам’ятати.
Історія показує, що війна – це розвиток, це технологічні прориви, це поява нових ідеологічних, політичних течій тощо. На війні ти – в стресовій ситуації і змушений виходити із зони комфорту.
Ми – новатори із застосування в ударному форматі безпілотних систем. Раніше у світі цього не було. Коли ми проходили навчання за кордоном із натівськими офіцерами, натівськими інструкторами, одним із напрямків були БПЛА. Але це був дуже примітивний рівень. До нас їм ще дуже далеко. Ми в цьому плані зробили величезний стрибок. Зараз увесь світ переймає наш досвід. Наші бойові офіцери, наші воїни – найдосвідченіші, тому що остання війна таких масштабів – це ще Друга світова. Так, у світі були локальні конфлікти, але остання війна із застосуванням регулярних військ і усіх родів війська – це Друга світова.
Ми маємо колосальний досвід. Ми здійснили величезний стрибок – не тільки технологічний із застосування БПЛА, РЕБ, РЕР і всього іншого, а й у форматі ведення бойових дій. Тактика малих груп, про що неодноразово говорили. Мобільність. Відхід величезної бронетехніки, зміни в її застосуванні… За три роки повномасштабної війни я тільки один раз спостерігав танкові бої. Нині танки здебільшого застосовують для стрільби із закритих позицій. Так, це не основне призначення цієї техніки, не для цього її було створено, але розвиток і зміни впливають на все.Читати ще: «Я цілий острів забезпечував усім – від БК до людей». Воїн з Луцька – про нагороду від Залужного, 500-кілограмові бомби і ситих свиней
Чи серед воїнів 5-го батальйону є ті, хто самовільно залишив частину? Загалом наскільки це масове явище в українській армії з вашого досвіду?
Зважаючи на те, що до нас прибувають добровольці, ми відразу відкидаємо проблеми з дисципліною, субординацією і виконанням своїх бойових обов’язків. Це набагато спрощує завдання, набагато спрощує управління та інше. Все дуже індивідуально. Масового явища в нас у бригаді, не тільки в батальйоні, немає.
Приймаєте бійців із СЗЧ назад?
Залежно від репутації та історії служби конкретного бійця. Якщо попередньо до нього не було жодних питань, тоді – так. Я вважаю, що всі заслуговують на другий шанс. Але якщо людина проблемна і це, найімовірніше, закономірність, а не випадок, тоді ми їй дякуємо і вона самостійно шукає собі місце для подальшого несення служби.
Останнім часом лунає багато заяв про ймовірні переговори. Як вважаєте, в якому форматі й коли вони будуть?
Я не обтяжую себе фантазіями, що хтось з-за океану вирішить наші проблеми. Я дивлюся на дії. Я бачу, які фінанси передбачила російська федерація на армію, а це – одна третя її бюджету. Це рекордна за всю історію цифра. Я бачу, що росія як держава стала на військові рейки. Я бачу, що в росії досить успішно реалізовується програма підписання контрактів: так звані підйомні кошти росіяни отримують відразу після підписання контракту. Тож, зважаючи на історію взаємовідносин з нашим сусідом, треба бути реалістом і розуміти, що війна швидко не закінчиться, навіть якщо зараз буде замороження війни або припинення вогню…
Основне, на що я буду звертати увагу на етапі переговорів, – пункт про армію. Якщо росія продавить і ми будемо змушені обмежити своє військо, зменшити його чисельність до певної цифри, то все – це крах. Потім не буде кому захищати інтереси держави. Якщо ні, то в нас буде шанс для перегрупування, реформи, вдосконалення. І далі буде видно.
Яким ви бачите оптимальне закінчення війни?
Це складне питання. Правильно було би сказати про вихід на кордони 1991-го. Але ми розуміємо, що це нереально. Про Крим можна забути. Таке моє бачення. Крим у нас віджали, і це треба усвідомлювати.
Донбас – там максимально критична, важка ситуація. Запорізька, Харківська, Херсонська області – там потрібно поборотися.Читати ще: «Один український солдат може робити те, що не до снаги десятьом росіянам», – офіцер із Луцька. Інтерв’ю
Як можна доєднатися до батальйону? Чого очікуєте від новобранців?
На території всієї України, зокрема й у нашому рідному Луцьку, є рекрутингові центри бригади «Азов». Вони працюють щодня. Наші представники готові дати відповіді на будь-які питання, які цікавлять потенційного військового. Вони готові забезпечити документальний супровід у процесі мобілізації.
Щодо критеріїв відбору, то я завжди кажу: якщо людина не сильна фізично, це не означає, що в неї немає сильних якостей. Тому нам підходять усі люди, які насамперед вмотивовані та готові навчатися. Тому що з моменту мобілізації до моменту, коли боєць стає в стрій, проходить тривалий етап підготовки. Рекрут проходить навчальний центр, «Азовський» вишкіл, курс молодого бійця, період забезпечення й далі, залежно від того, в який підрозділ потрапляє, профільні курси. І тільки після цього стає в стрій. Це непростий, але правильний шлях: тоді новобранець, який потрапляє в розпорядження бойових командирів, уже має певний рівень підготовки.
Починаючи від звернення в рекрутинговий центр і до того, як новобранець стає в стрій, скільки проходить часу?
Три місяці.
Про підготовку воїнів «Азову» ходять легенди. Як вишколюєте своїх добровольців?
«Азов» – це, напевно, перший підрозділ спеціального призначення, за винятком вузькопрофільних, який започаткував такого рівня базовий курс військової підготовки. Вважаю, що це аналог Q-курсу, який проходять американські підрозділи спецпризначення. Це важке фізичне, психологічне навантаження на бійця для того, щоб випробувати його стійкість. Щохвилини в тебе є можливість закінчити курс. Якщо людина постукає в символічний дзвіночок, це означає, що вона здається й закінчує курс. Тобто на будь-якому етапі, коли ти розумієш, що не вивозиш, можеш завершити цей процес.
Водночас там такий колективний дух, що людина починає відчувати значення побратимства і після проходження курсу відчуває, що самореалізувалася, що вже як мінімум чогось досягла. Усі, хто проходив цей курс, кажуть, що вони в захваті, хоч і було максимально складно.
Зрозуміло, що фізичне випробування новобранця включає певні фізичні навантаження, різноманітні тренування. Як же загартовуєте воїнів психологічно?
Відсутність сну, несприятливі побутові умови, наприклад, ти можеш у лісосмузі провести тиждень без зручностей і зв’язку, до чого нині не кожен цивільний готовий… Це різноманітні випробування, які гартують характер. Якщо ти маєш силу волі, маєш бажання, то всього іншого тебе навчать, усе тобі нададуть, усім тебе забезпечать.
До яких зборів «Любарта» можуть долучитися наші читачі?
У нас є рахунок, на який ми збираємо донати на поточні потреби «Любарта». Банка тут. Також бригада «Азов» створила ГО Azov One, яка організовує збори коштів на пріоритетні потреби підрозділу. Ми будемо раді будь-якій допомозі.
Ольга ШЕРШЕНЬ
Фото Олександра ДУРМАНЕНКАЗнайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Повідомити
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу