У сприйнятті людей раннього Нового часу присяга (лат. iurament) була богобоязливим, урочистим актом. За тодішніми переконаннями, його здійснювали у присутності самого Всевишнього. Сакральність, а звідси – неоскаржуваність та правдивість присяги широко застосовували у повсякденних практиках міського соціуму Луцька ХVІ – першої половини ХVІІ століття.
23 червня 1569 року міщани, урядники маґістрату і ґроду разом з представниками етнічних спільнот Луцька присягали на вірність королю й новоутвореній Речі Посполитій.
Щороку 12 січня урочистий юрамент на вірність місту і його мешканцям складав новообраний/ переобраний склад Луцького маґістрату.
Олександр Дишко. Луцьк. Площа Ринок ХVІ-XVIII ст., 2017 рік
У 1639 році на гайному (терміновому) міському суді в луцькій ратуші громада обирала нових бурмистрів. За звичаєм і привілеями маґдебургії, поспільство «з своєї частини» делегувало на уряд Яна Соколеницю. Війтівським наказом було призначено славетного Андрія Сезеновича.Ян Матейко. Люблінська унія, 1869 рік
Процедура урочистого обрання неодмінно супроводжувалася присягою. Нею урядники зобовʼязувалися чинити справедливий суд і для бідного, і для багатого. Обіцянку підсилювали конструктами «присягаю Богу всемогутньому» та «Тож мені, Господи Боже, допомагай, бо й мене в день судний, як і увесь світ, судитимеш».
Читати ще: У Луцьку і Володимирі були ратуші. Чому це важливо
Застосування присяги найчастіше траплялося у міському судівництві. Яскравим свідченням є маґістратські (війтівсько-лавничі) та ґродські акти. До них писарі вносили позови-скарги сторін-контраґентів. Записи могли також містити подальший розгляд і розв’язання конфлікту.Луцька ратуша. Художня реконструкція Олександра Дишка
5 червня 1638 року перед намісником луцького лентвійтівства в ратуші Романом Левоновичем і лавниками Максимом Соколеницею та Самуелем Кириловичем склала присягу Анна Цвілова. Міщанка, відповідно до тодішньої процедури, підняла два пальці догори й промовила: «Я, Анна Василева Цвілова, присягаю Богу всемогутньому, в Трійці Святій єдиному в тому, що я у пані Дороти Петрової Злотнички, коли шинкувала, жодного боргу, ані тих вісімнадцяти злотих не зосталася винною. Окрім того, що челядь її напила, то те там і порахувала і наказала віддати, а більш нічого. Тож мені, Боже, поможи і невинна мука Христова». Суд прийняв зізнання міщанки і звільнив її від обов’язку сплати боргу.
Читати ще: Сюжет із повсякдення лучан 400 років тому
Присяга деколи допомагала в подоланні негативних настроїв поміж представниками етнічних спільнот Луцька. Суперечки й непорозуміння між луцькими городянами-русинами та репрезентантами єврейської чи караїмської громад міста траплялися часто. Причинами були грошові борги, кривди (напади на іудеїв та їхні домівки), незадоволення євреїв роботою/ вчинками маґістратських урядників тощо.Аркуш із міської війтівсько-лавничої книги Луцька за 1640 рік
На початку 30-х років ХVІІ століття історію одного непорозуміння було внесено до ґродської документації Луцька. Єврей Лейб Аширович від імені рабанського й караїмського зборів міста подавав на протестацію на бурмистрів, райців, лавників, цехмістрів та все міське поспільство. Причиною звернення було неналежне виконання маґістратом своїх обов’язків.Єврей-орендар. Аматорський малюнок із документації Луцького ґродського уряду другої половини ХVI століття
Аширович зазначав, що луцькі євреї віддавали податки до міської скрині-скарбниці. Унесені до міської скриньки гроші потребували детальної щорічної звітності перед «старшими» кагалу та іншими євреями – квитів-розписок із ратуші. Ця процедура ускладнювалась, оскільки урядники маґістрату жодної звітної документації євреям не надали.
Читати ще: Як обирали міську владу Луцька 400 років тому
Актові документи зафіксували випадки, коли присяга «Богу всемогутньому» слугувала інструментом залагодження подібних незгод, сприяла налагодженню співпраці. Так було у Луцьку в серпні 1629 року. Урочистий юрамент про справедливий збір податків у тому часі виголошували двоє луцьких євреїв – Мордуш Абрамович та Нахим Ізрайлевич. Присягу чинили в синагозі у присутності представників двох урядів Луцька ‒ ґродського і міського.Луцька синагога, середина ХІХ століття
Таким чином, присяга в міському середовищі Луцька першої половини ХVІІ століття сприяла налагодженню співпраці, спільних дій задля міського блага.
Юрамент виховував у тих, хто його виголошував, відповідальність та богобоязливість. Присягу також сприймали як інструмент соціально-релігійного дисциплінування у ранньомодерну добу луцької минувшини.
Оксана ШТАНЬКОЗнайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Повідомити
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
