Волинь Доки буду жити-вікувати – не перестану матір прославляти , 12:00 0 0
Сподобалось? 0
Минає 30 літ, як не стало на цьому світі моєї матері
Здавалося б, чим далі від тієї печальної дати, мав би притупитися біль утрати. Насправді все не так. Скоріше навпаки – частіше згадуються окремі епізоди, пов’язані з життям близької та дорогої людини. Постають у пам’яті чітко, ніби це було вчора. Уже дві книжки художніх творів, спогадів про матір видав. Думаю, ще у дві не увібрав би все те, що стосується матері.
Зачепило за живе
Після виходу у світ другої книжки «Доля матері» торік ми запропонували читачам написати відгуки, розповіді про своїх матерів. Справжня злива листів звалилася на редакцію. Десятки і сотні їх безперестанку все йшли та йшли. А в них – щирі розповіді про своїх матерів. Теплі, світлі, а іноді сумні та щемливі.
Писали молоді люди і ті, хто в літах. Прагнули розповісти про сокровенне, найближчих кожному на світі людей. Були такі, що розповідали про матерів, котрі живуть, траплялися і оповіді про покійних. У них вдячність, нерідко щире каяття за недодану увагу, повагу за життя.
Багато розповідей ми опублікували у «Віснику+К». Звичайно, не може не радувати така увага до материнської теми. Бо вона вічна та невичерпна.
Сердитий дзвінок
Але не збираюся приховувати – був один різкий, сердитий дзвінок. Та жіночка не назвалася, розмовляла з нашою секретаркою. Майже в лайливому тоні накинулася на автора багатьох публікацій про матір, тобто мене. І стала докоряти, мовляв, скільки вже можна писати про свою матір, прославляти її. Ліпше б ми написали про неї, авторку дзвінка, і розповіли про її нещасну долю: чоловік помер давно, а вона доглядає хворого, лежачого сина, сама не дуже здорова.
По окремих деталях з її сварливих викриків я зробив висновок, що це дзвонила жіночка з мого села. Звати її Галина.
То я хочу відповісти роздратованій дзвонарці, що, незважаючи на її сердиті викрики, запевняю: писав і буду писати про свою матір до самої смерті. Бо вона заслужила у мене. Усім, чого добився у житті, завдячую своїй матері. І вічна їй пам’ять.
До речі, я написав і про Галину неньку оповідання. Називається «Солдатка». Нелегка доля випала їй. (Публікуємо нижче це оповідання).
А ти, Галю, якщо хочеш, щоб написали про тебе, по-людськи звернися, і наші журналісти поїдуть й напишуть, як ти живеш.
Євген ХОТИМЧУК
Фото автора
Загрузка ...
