Культура Четвер, 02 червня 2022 19:18 Культура «Британець жахнувся звірячого вишкіру російського імперіалізму» – Олексій Ковжун Коментувати Роздрукувати 
фото: Тарас ХІМЧАК
Після повномасштабного нападу Росії на Україну наша країна відчула підтримку усього світу.
В тому числі слова солідарності висловлюють найбільші зірки шоу-бізнесу. До України приїздили ірландські рокери U2, американські актори Анджеліна Джолі , Шон Пенн, режисери Даг Лайман, Лев Шрайбер, Кері Фукунага. Сценарист «Карткового будинку» Бо Вілліман знімає документальний фільм про звірства Росіян у Бучі. Українські митці, в свою чергу, теж наближають перемогу на своєму фронті.
Про культуру і презентацію України у світі після 24 лютого розмовляємо з медіаекспертом Олексієм Ковжуном.
Як реагуєте на часті візити світових зірок в Україну останнім часом?
— Мене дивує, тобто засмучує, реакція людей, які кажуть «ні фіга собі, до нас U2 приїхали.» Тому що насправді це історія про те, що у словосполученні «U2 приїхали до України» ключове слово «Україна». А все інше підпорядковано. Бо тут народжується новий світ і тут треба бути. І вони це розуміють. Хто не був, той лох.
Голлівудська зірка Шон Пенн до 24 лютого почав в Україні знімати документальний фільм про війну з Росією.
— Він тут бродив, коли це ще не стало мейнстримом. Це, може, чуйка, може, вдача, може, як кажуть мольфари, «повезло».
Лідер гурту «Бумбокс» воює в лавах ЗСУ, навіть вже має поранення. Більшість наших артистів в інстаграмах показують, як волонтерять. Є й такі, які засмічують ефір своїм кон’юнктурно-слізливим контентом. Наприклад Настя Каменських, Ірина Федишин, Олександр Пономарьов. Як ставитесь до таких творчих потуг?
— Під час війни люди, які щось роблять, заслуговують на нашу повагу. І українці мають підтримувати українців. Ця війна відкрила нам, окрім усього іншого, дуже багато імен у культурі, у військовій справі, у людських історіях. Хтось не витримав гонки, скажімо, у творчій історії, а може, й не планував. Тому що, чесно скажу, я не знаю, як зараз писати музику. Бо я після Бучі якийсь час її навіть слухати не міг.
Дай нашим артистам усім, Боже, здоров’я і витримки. Це не той час, щоб когось за щось критикувати. Зараз час чорно-білий. Або обійняти і підтримати, якщо свій. Або вбити, якщо зрадник. Крапка. У нас немає напівтонів зараз.
В України з Росією були такі, що називається, аб’юзивні стосунки. Москва — це партнер, який коли б’є, каже «дивись, до чого ти мене змусила».
Після акапельного виконання Андрієм Хливнюком на Софійській площі гімну Січових стрільців «Червона калина» цю пісню підхопили музиканти майже усього світу. У нас же в Україні теж стався цікавий феномен. Так званий «відкладенний хіт». Я про пісню «Касета», яку 18-річний івано-франківець Богдан Розвадовський оприлюднив ще у грудні 2021-го, але помітили трек, лише коли бійці «Азова» наклали його на відео про себе. Хоча текст композиції абсолютно нейтральний.
— Так, «Касета» стала популярною, оскільки її обрали герої. Обрали саундтреком шматочка свого життя, який нам показали. Ми з ними проживаємо в одній країні, хоч і в різних реальностях, але завдяки «Касеті» тепер дотичні. Ця пісня стала звуковою доріжкою й нашого повсякдення.
Трошки повивчав доробок автора «Касети». Відчувається, що хлопець надихається «британським звуком» постпанку 1980-х. Починав з україномовних каверів на Цоя, що мене здивувало. Чи була справді в українців любов до Росії?
— В України з Росією були такі, що називається, аб’юзивні стосунки. Москва — це партнер, який коли б’є, каже «дивись, до чого ти мене змусила». А коли зрозумів, що розставання остаточне, то може партнерку облити кислотою, щоб не дісталася нікому. Або вбити. Тобто це було співіснування з маніяком, в якого були якісь просвітлення час від часу, але це все одно було співіснування з божевільним. Тобто не було любові, була звичка. Звичка, що Пугачова крутіше, ніж Софія Ротару, а «Кино» за «ВВ». Чому? Ну тому, що вони ж з метрополії, а ми провінція.
Любов не помирала, бо її не було. Це була така звичка, що породилася під впливом обставин. Жити поруч із сусідом, який бігає голим по сходах, ганяється із сокирою за тобою, сере під дверима, кажуть, вбив когось, але час від часу може поплакати п’яною сльозою, побачивши дитинку або котика. І тепер він нам нагадав те, що намагалися забувати, про неймовірно травматичне співіснування.
Варто прочитати «Молитву українського націоналіста», якій якраз 100 років виповнилося. Неймовірно сучасна. Там є і про «зойки катованих у льохах», і про «невинну кров помордованих дітей». І про «тисяч інших незнаних нами, що їх кості порозкидані або тайком поховані». Там кожне слово зараз бринить. Це була така словесна конструкція, яка зараз наповнилася кров’ю та пам’яттю. І нам відкрилося те, що ми намагалися забути. Те, що сховалося від нас за буденністю, за проблемами, за роботою, за любов’ю, за життям. І тут воно стало перед нами у страшній і безпощадній постаті. Це розуміння, що ми маємо справу не з маніяком Путіним, а з божевільним вбивцею, ім’я якого Російська імперія.
У Німеччині Третього рейху людина справді могла не знати правди про концтабори. Для цього не потрібно було зусиль, щоб про це не знати. У сучасному світі, де все задокументовано й доступно в будь-якій точці світу, потрібно докладати надзвичайних зусиль, щоб не знати про трагедію в Бучі, боюся подумати, що ми для себе відкриємо в Маріуполі. Це колективна провина. І відповідальність теж має бути колективна.
У наших стосунках з Росією, виходить, важко відкопати в минулому період взаємоповаги?
— Був цукерково-букетний період, коли Богдан Хмельницький шукав захисту від Варшава. Уклав з Москвою саме союзницький договір. Україна не ставала васалом царя. Це була військово-політична угода між, як нашому гетьману тоді здавалося, двома рівноправними суб’єктами. Але з точки зору росіян ніхто не може бути рівними їм. І будь-яка домовленість із ними — це ліцензія «було ваше, стало наше». Тож недаремно в совєтській історіографії, як і до того в імперській, це називалося возз’єднанням.
Українці швидко виявили, що сподівання були марними. І ти не можеш домовлятися з тигром, що він з’їдає лише кролика, а тебе ні, якщо ви всі в одному просторі. Якщо ти вже сів за стіл зі страшним хижаком — ну сорі, це скінчиться погано. І оскільки Україна весь час намагалася від цього союзу втекти — достатньо пригадати Мазепу зі шведами — то росіянці почали накручувати історію про українську зраду. Чому зрадники? І Мазепа, і Бандера, і Петлюра, і Винниченко. Тому що всі, хто намагалися вийти з цього приміщення з хижаком, вони зрадили впевненості хижака, що в нього є здобич, і вона його.
Я наклав мораторій на критику влади під час війни. Роблю виняток лише для некомпетентного міністра культури Ткаченка, якого треба судити після перемоги
Якщо дивитися в історію, ми можемо жахнутися від нацистських концтаборів. Але не віриться в реванш цієї людиноненависницької ідеології в сучасній Німеччині. Коли ж згадуємо батуринську різанину 1708 року, вкрадену росіянами зі Львова і Чернівців сантехніку в Першу світову і подальші події ХХ століття, то розуміємо, що московити – нація, яка не еволюціонує.
— Так, абсолютно. У мене взагалі відчуття, особливо коли слухаєш розмови полонених з родичами, що це людиноподібні істоти. Начебто схожі на гомо сапіенс, володіють другою сигнальною системою, тобто мовним апаратом, але вони інші. Це інша цивілізація. Є відчуття, що ними мають займатися не антропологи, а якийсь там хитрий вид зоологів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Розумію, що ми всі — країна волонтерів. Сваримося через це і кайфуємо одночасно», — режисер Стас Жирков
Як ставитесь до засилля «хороших русских» в ефірах наших телеканалів?
— Я наклав мораторій на критику влади під час війни. Роблю виняток лише для некомпетентного міністра культури Ткаченка, якого треба судити після перемоги. Але маю так обережно зауважити, що взагалі концепція цього каналу FreeДом, де мене час від час висмикують, щоб я там щось російською їм белькотів, я вважаю помилкою. Тобто концепцію, в яку входять і росіяни з росіянським акцентом, які кажуть жорсткі речі про Росію. Хтось вважає, що це працює. Мені здається такий підхід неоптимальним.
Чи достатній відгук за кордоном знаходять заклики українців бойкотувати російську культуру?
— Із цим важко. Імперська російська культура глибоко вкорінена в західний наратив. Ба більше, в культурному просторі в України не було суб’єктності. Тому що там Достоєвський, Чехов. А тут суто етнічне, танці, пісні мелодійні. Тобто нас успішно заганяли в гетто екзотики, прикольних хохлов. І на жаль, викорінення російської культури – це надовго. І я знаю, що цьому допомагає. Перебування в Україні. Мій британський друг-журналіст Джон Рід, повернувшись додому, викинув книжки Бродського. Жахнувся оцього звірячого вишкіру російського імперіалізму й ді¬знався, що його улюблений поет насправді теж такий. Як водиться, російські ліберали ламаються на українському питанні зазвичай після третьої чарки.
Я знаю німецьких ліваків, які приїхали сюди писати про неонацистів і стикнулися з українською дійсністю. І просто ці матеріали не вийшли. Повернушись додому, організували гуманітарні конвої з Німеччині. В тому числі на допомогу жінкам азовських героїв. Бо їм стало соромно за всі ці конструкції, що були у них у голові. Але це займає час.
Тому що не можна казати, що Толстой і Достоєвський – це окремо, а ґвалтівники, грабіжники і вбивці – це окремо. Ні, ні фіга. Культура не тільки про розваги. Культура не в останню чергу формує моральний компас. Що добре, що погано, як вчиняти або ні, що схвалюється в соціумі або ні. І по справах москалів ми бачимо результат. Тобто ось є росіянська культура і ось є росіянці. Що роблять росіянці? Й*баний п*здєц. До якого висновку ми можемо дійти? Що культура – х*йня. Бо якщо вони є її плід, то давайте її позбуватися. Давайте оці всі товсті книжки просто викидати з нашого життя. Давайте визнаємо її ницість, її безпорадність, і можна навіть на цих прикладах довести, що вона є шкідливою.
Культура не в останню чергу формує моральний компас. Що добре, що погано, як вчиняти або ні, що схвалюється в соціумі або ні. І по справах москалів ми бачимо результат
В онлайн-проєкті PEN Ukraine «Діалоги про війну» Пітер Помернацев казав про важливість наративу України за кордоном. Серед його тез було те, що тема України падає в трендах соцмережах, зокрема вона більше не в тіктоку.
— Неможливо утримувати увагу на такому піку так довго. Все ж таки світ великий, і відбувається багато чого. Хоча маємо визнати, що саме інвестиції умовного Заходу в те, що відбувається в Україні, нам також служать свою службу щодо лишатися в адженді світовій. Бо тут працює дуже цікавий механізм, адже коли політики, навіть в тій самій Німеччині вирішили, що так, це не локальний конфлікт, це стосується всіх – і почали допомогу Україні – це, ясна річ, впливає на добробут їхніх виборців – їм стає важче. А оскільки демократія побудована на бажаннях і почуттях виборців, то вони мають їм нагадувати, чому саме, скажімо, вони мають платити за опалення більше. Адже допомагають Україні, а там відбувається в цей час таке. Тобто саме політики будуть підтримувати тему на слуху.
Але в довгу – це, звісно, робитиме мистецтво. І велику роль у цьому відіграють переклади українських текстів. Якби я був Ілоном Маском, я б кинув клич до українських перекладачів на іноземні мови, розпочав би процес видання текстів на Заході. Бо саме Достоєвський, Чехов і вся ця, так би мовити, культура пояснює вагання західних і громадян, і політиків щодо необхідності допомоги Україні. Маємо вписувати себе в культурну картину світу для того, щоб нарешті мати суб’єктність, ознаменуватися на ментальній мапі німців, англійців, американців, французів.
Нещодавно подали проєкт закону про заборону російської музики на радіо й телебаченні, у публічному просторі – чи підтримуєте цей законопроєкт і чому він важливий?
— Якби ми 2005 року після перемоги Помаранчевої революції, коли суспільство було готове, ввели просто, скажімо, квоти, такі напівміри, на українську музику та кіно, як це робить, Франція, оберігаючи свій культурний простір. То сьогодні ми б не мали цієї розмови щодо доцільності заборони. Притому, що я маю визнати, що ненавиджу всілякі квоти й завжди підозріло ставився і ставлюся до держави. Особливо коли вона починає щось забороняти. Але це такий момент, що це є необхідним, і ми маємо це визнати. Маємо відбити звичку споживати оцей шлак від Моргенштерна до блатняка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про сталевих героїв Маріуполя і тугу за Україною: 12 нових пісень українського незламного духу
Загрузка ...
