Сьогодні вона — дружина військового, волонтерка. До 24 лютого разом із чоловіком працювали у сфері туризму. Незадовго до початку війни відкрили туристичну компанію. А у вільний від роботи час вирощували равлики та доглядали за плантацією фундука – у селі Воскодави посадили горіхові дерева на 7 гектарах. Подружжя мріяло відкрити сімейний міні-ресторанчик, де б рівняни та гості міста могли куштувати делікатеси.
Але прийшла війна…
Чоловік Дмитро одразу пішов до військкомату, просив не зупиняти його, як у 2014 році. Важко було відпустити чоловіка, але потрібно було зробити вибір.
У 2014 році, будучи вагітною та ще й на руках з маленькою дитиною, я попросила в Діми залишитися. Цього разу я просто обійняла його. Перед військкоматом він простояв 2 дні. Тоді записали його до місцевого ТрО. Він пішов на шаленому бажанні воювати та захистити своїх дітей та країну. З аеропорту поїхав охороняти кордон з білоруссю, а потім на Запорізький напрямок. Там він служить у штурмовій бригаді, — розповіла Ольга.
Коли чоловік пішов у ЗСУ, Ольга почала збирати однодумців, щоб пліч-о-пліч допомагати військовим. Спочатку плела сітки, а потім був збір гуманітарної допомоги на передову, відправка бусів та фур.
Цим і зараз займається. Жартома називають себе «мурашками», адже ніколи не зупиняються. І намагаються доставляти військовим усе «на вчора».
Сухпайки з салом, заготовки на борщі та супи, цукерки з сухофруктів, різноманітні смаколики, соління, окопні свічки, буржуйки, ліки – тоннами передають на передову. А ще поповнили список допомоги: зарядні станції, генератори, старлінки та навіть антидронові рушниці.
За словами Ольги, разом із командою працюють як мурахи і завжди знаходять для хлопців те, що просять.
Щотижня вона складає передачу для свого чоловіка. Іноді ці передачі потрапляють до нього через інших волонтерів. В основному їхні сухпайки передають тим військовим, котрі йдуть в наступ – партизанам, розвідникам та спецпризначенцям. Для хлопців – це справжній скарб.
Тим часом, волонтерами стала уся родина Мацнєвих.
Старша донька — Валерія малює картини, продає та передає військовим кошти. Разом із меншим братом Дмитром та мамою роблять бутерброди та запаковують їх вакуумом. А свекруха виготовляє лавандові мішечки та пов’язки на очі.
Ми робимо насправді небагато. Але я дякую Богу за те, що мені пощастило стати частинкою усього цього процесу. Коли ти дружина військового, а ще й за сумісництвом волонтер – ти не маєш права опустити руки. Якби важко не було, якби довго не виходив на зв’язок чоловік, — говорить Ольга.
Зараз вона живе за принципом: нагодуй чужого чоловіка і твій буде ситим. Радіє від дзвінків від хлопців, які тішаться кожній передачі, і не важливо, чи це старлінк, чи це сало.
А коли вже геть немає сил – сідає за кермо автомобіля або пише про Україну та перемогу, про військових, про батька своїх дітей.
Коли настане перемога – обіцяє усю діяльність волонтерів та усіх причетних описати у своїй книзі «Бійці невидимого фронту». А зараз збирає передачі для військових і велику компанію на поїздку до Криму, каже охочих вже на два літаки.
За інформацією Рівненської ОВА.
Загрузка ...
