На перший погляд здається дуже дивним, що під час війни можливий якийсь розвиток, тим більше у сфері, де державна підтримка практично обов’язкова. І так справді було в Луцьку, коли вибухнула Перша світова. Усі навчальні заклади, яких і без того в місті бракувало, евакуювалися.
Рік за роком – до війни звикли. І під кінець великої війни в місті стали одна за одною виникати приватні школи. Їх організовували небайдужі до освітньої справи люди, які, попри дуже складні обставини, відсутність державної підтримки, часту зміну влади, періодичні окупації, змогли самоорганізуватися і запустити освітній процес.
Задовго до початку війни у Луцьку було негусто з навчальними закладами. До міської думи зверталися то мешканці, то різні організації з проханням відкрити більше шкіл. Переважно прохання стосувалися дуже практичних напрямів, як-от відкрити ремісничу школу з конкретним набором професій, які потрібні для економіки міста.
Читати ще: П’ять сильних жінок Луцька за минулі 200 років
У 1908 році початкова освіта в Російській імперії стала обов’язковою. Тоді в Луцьку було тільки одне дворічне (двокласне) жіноче училище, двокласне чоловіче училище, дві однорічні парафіяльні школи та дві гімназії: чоловіча та жіноча. Обговорювали питання ремісничої школи та жіночих курсів домогосподарства, але до реалізації так і не дійшло.
Чоловіча гімназія розташовувалася в колишньому монастирі бернардинівЧерез брак навчальних закладів перед війною в Луцьку приблизно 40% дітей не навчалися. Училища та гімназії влаштовували конкурси для прийому учнів. Щоб заповнити прогалину, треба було відкрити три училища загалом на 500 осіб та окреме єврейське училище з ремісничим відділом на 200 учнів.
В останні роки перед війною ситуація покращилася. Для бідного єврейського населення почала діяти благодійна школа «Талмуд-Тора», у 1913-му було відкрито молитовну школу «Левітан». Того ж року запрацювало й однокласне міське училище. Всі ці потуги все одно не забезпечили повністю потреби в шкільництві. А далі почалася війна.Талмуд-Тора, її вихованці й учителі. Зображення з книги Sefer LutskПерший рік освітня мережа Луцька жила, як і раніше. Жодних нових закладів не відкривали. У 1915 році місто окупувала австрійська армія. Всі навчальні заклади перед тим було евакуйовано з міста. Деякий час навчання не проводили. Наприклад, чоловіча і жіноча гімназії аж до 1918 року не поверталися з Білгорода. Училища також евакуювали. Окупація завершилася за 9 місяців, але наближався 1917 рік, нові події, розпад імперії, суцільна зміна влад.
З квітня 1917 року Луцьк перебував у складі Української народної республіки. Стабілізація була нетривалою. У січні 1918-го Луцьк захопили більшовики, з лютого в місті перебували німецькі війська. Ще пізніше – війна з поляками.
Читати ще: Столітня історія луцьких шкіл
І тоді в гру вступила приватна ініціатива. Найбільше відкривали різних єврейських шкіл, що зрозуміло, бо на той час більшість населення міста було єврейським.
У Луцьку було організовано дві біженські школи, які утримували на кошти Товариства поширення освіти між євреями. Три дитячі садки утримувало Товариство охорони здоров’я єврейського населення. Того ж року виникло приватне училище «Кодим» («Прогрес») на 150 учнів. Школа «Талмуд-Тора» навчала 150 місцевих учнів та 135 дітей-біженців. На Красному у власному будинку Іцко Вайнштейн відкрив приватну єврейську школу, яка довгий час іменувалася просто Красненська.Тут і далі копії зображень з Державного архіву Волинської областіВідкривали і неєврейські навчальні заклади. Так, на кошти луцької української громади було відкрито школу на 150 учнів. Діяли і дві польські школи (одна з них – на 350 учнів). Також почала діяти школа і дитсадок так званого Всеросійського земського союзу, яка була багатонаціональною: серед 300 учнів були українці, поляки, чехи, євреї.
Була спроба і від міської думи утворити однокласне училище для дітей обох статей. Скликали комісію у складі сьогодні відомих героїв міської історії. Серед них – член української громади Павло Голубович, рабин і благодійник Мойсей Глікліх, аптекар Францішек Злоцький (тут зараз аптека-музей), домовласник Шльома Гарбаж, протоієрей Кирилович, міський голова Абрам Варковицький, ресторатор і член чеської громади Володимир Прайзлер.
Справжній освітній вибух продовжився і в 1918 році. 1 березня відкрили єврейську гімназію культурно-просвітнього товариства «Союз батьків» на 300 учнів (складалася з двох підготовчих та трьох основних класів), школу товариства «Тарбут» і школу товариства One. Польське населення Луцька фінансувало культурно-просвітне товариство Macierz Polska w Łucku, яке опікувалося організаційною підтримкою двох польських шкіл. Виникло і Луцьке жіноче вище початкове училище, в якому на початках було заледве 40 вихованок. Завідувала ним Марія Ревенко.Керівниця вищого жіночого початкового училища Марія РевенкоШтамп товариства ТарбутУ ці роки на арену виходить яскравий діяч української громади Павло Голубович. Завдяки йому в Луцьку значно активізувався український рух. Голубович як обраний гласний міської думи, а згодом і луцький староста дбав про освітній напрямок, і саме за його праці міська влада як могла підтримувала луцьке шкільництво.
У 1918 році луцька міська дума активно взялася за справу повернення евакуйованих навчальних закладів. Так, було утворено комісію для повернення двох гімназій, що було стратегічно важливо для освітньої сфери міста. Правда, станом на вересень 1918 року з цим були проблеми. Комісія мусила опікуватися організацією ремонту приміщень і виселення земської лікарні та окремих німецьких військових, які займали приміщення колишнього монастиря бернардинів, де було розміщено чоловічу гімназію. У жіночій гімназії розташовувалася німецька комендатура. У приміщенні вищого початкового училища – німецька рота, нижчого початкового училища – лазарет.
Читати ще: Про появу українських шкіл 100 років тому на Волині
Час минав, і заклади справді поверталися до Луцька. Відкрили і вечірні курси для неписьменних на асигнування міської думи. Також відкривали так звані дитячі майданчики. Це була полегшена версія дитячих садків, де дітей могли залишати тимчасово. Було там і харчування. Так, в 1919 році відкрили одразу три майданчики. На одному працювали три доглядачі.Щоб розв’язати проблему розміщення закладів, міська управа вирішила реквізувати приміщення колишнього ресторану в будинку Кронштейна на Шосейній, 64 для розташування там жіночого і чоловічого вищих початкових училищ.
Станом на листопад 1918 року в Луцьку було вже 17 навчальних закладів: чотири гімназії (чоловіча, жіноча, польська, єврейська), жіноче і чоловіче вищі початкові училища, єврейські школи «Талмуд-Тора», «Тарбут», «Прогрес», One, Вайнштейна на Красному, єврейська біженська, чотири нижчі початкові училища (серед них два польські), єврейський дитсадок.
У збереженій архівній документації за цей рік чомусь перестала фігурувати школа луцької української громади. Можливо, вона деякий час не діяла, або ж її просто не згадували з інших причин. Хай там як, та давніша чоловіча гімназія зрештою трансформувалася в Луцьку українську гімназію, директором якої був Іван Власовський.Директор чоловічої гімназії Іван ВласовськийВчитель єврейської гімназії Хаїм ХалофВчителька вищої початкової школи Марія ВрублевськаВчителька української школи Ксенія ЧестілінаДиректорка жіночої гімназії Анна КоленкоПриклад розвитку луцького шкільництва в часи Першої світової вчергове показує рівень самоорганізації суспільства у складний період. У час, коли училища і школи було евакуйовано з міста, а влада небагато мала можливостей для підтримки освіти, знаходилися люди, які, долаючи різні труднощі, все ж мали сміливість організовувати школи й забезпечувати виховання майбутніх поколінь. Такі випадки надихають нас усіх.
Олександр КОТИСЗнайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Повідомити
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Загрузка ...
